Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю та безцільні-стю призначення в таких випадках покарання, а з другого - процесуаль-ними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну трату зусиль держави.

Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого .особа, що його вчинила, звільняєть-ся від кримінальної відповідальності.

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:*

сплив встановлених ст. 49 КК строків;*

відсутність обставин, які порушують їх перебіг;*

згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідаль-ності за цією підставою.

Законом передбачено два види строків давності:

1) диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчине-ного злочину;

2) загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які перехову-ються від слідства чи суду.

Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодав-ством, на відміну від КК 1960 р., переважно залежить не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифі-кації злочинів, передбачених ст. 12 КК.

Згідно зі ст. 49 КК особа, що скоїла злочин, звільняється від кримі-нальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину та до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.

Чинним КК, на відміну від попереднього, встановлено правила об-числення строків давності. Початок обчислення-день учинення зло-чину, кінець - набрання вироком законної сили. Тож будь-які процесу-альні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не при-пиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аждо набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.

Днем вчинення злочину вважається той, упродовж якого винний здійснив діяння, що належить до об'єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним або матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпі-лого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертель-ного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, що може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.

Певну складність для визначення дня вчинення злочину має пи-тання обчислення строків давності притягнення до кримінальної відпо-відальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати від моменту фактичного припинення триваючих злочинів, які характеризуються безпосереднім здійсненням злочинного діяння із власної волі винного (наприклад, при службовій недбалості - добровільне виконання вин-ним тих обов'язків, якими раніше він нехтував, заява із зізнанням тощо) чи всупереч волі винного (затримання органами влади, порушення,кри-мінальної справи та ін.).

Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються ба-гаторазовістю вчинених винних діянь, строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, і з тих, які складають продовжуваний злочин (наприклад, останній випадок безпідставного одержання пенсії у зв'язку з поданням підробленого документа з ме-тою викрадення).

Отож при вчиненні триваючих злочинів сплив строку давності почи-нається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину.

При вчиненні кримінальне караного готування чи замаху на злочин за відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяль-ності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем.

Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку - також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відповідаль-ності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2004 р., закін-читься в 00.00 годин

1 вересня 2009 р.

У зв'язку з прийняттям чинного КК, що вніс зміни до кримінального закону, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, він застосовується в бік пом'якшення за конкретний злочин. Якщо ж новий закон посилює покарання, строк давності об-числюється зважаючи на закон, який діяв на час вчинення злочину чи приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чин-ності нового КК України.

Перебіг строків давності виключає кримінальну відповідальність за умови, що сплив строку давності не був порушений. Беручи до ува-ги соціальне призначення цього інституту кримінального права, законо-давець передбачає випадки, в яких перебіг давності зупиняється в разі ухилення винної особи від слідства чи суду ч. 2 ст. 49 ККУ та перерива-ється, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин ч. З ст. 49 ККУ .

Під ухиленням від слідства та суду слід розуміти будь-які умисні дії, що їх здійснює особа, щоб уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння,