змінилася – відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування). Водночас, з огляду на актуальність цього питання та наявність нових підходів до його вирішення у зв’язку зі зміною законодавства слід визнати доцільним перегляд вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України з метою формування єдиної судової практики застосування положень нового ЦК та ГК України щодо недійсності правочинів.
Зараз більш детально зупинимось на законодавчо закріплених випадках припинення договору комерційної концесії.
Кожна із сторін у договорі комерційної концесії, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. Розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до статті 1118 цього Кодексу.
Договір комерційної концесії припиняється у разі:
1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;
2) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом) [3, ст.1126].
У частині першій статті 1126 Цивільного кодексу України ідеться про розірвання договору за ініціативою сторін шляхом односторонньої відмови від договору у повному обсязі. Угода сторін про дострокове розірвання повинна бути оформлена в тому же порядку, у якому був укладений і зареєстрований договір. Відповідні зміни в правах користувача на об’єкти інтелектуальної власності повинні бути внесені у відповідні державні реєстри, в яких зареєстровано договір і видано ліцензії. У противному разі вони можуть бути визнані недійсними.
Виключне право на комерційне (фірмове) найменування не обмежено яким-небудь строком. Воно припиняється ліквідацією самої юридичної особи (див. ст. ст. 104, 110 ЦК), а також у випадку смерті громадянина-підприємця, якщо його права на підприємницьку діяльність не переходять до спадкоємця (ст. 1127 ЦК).
Право на комерційне (фірмове) найменування може бути припинено судовим рішенням, яке встановило, що правоволоділець зареєстрував його з порушенням встановлених законом вимог. Таке судове рішення може бути винесено, наприклад, за позовом особи, яка здійснює аналогічну діяльність та представила докази, що найменування, яке оспорюється, тотожне або подібне з його раніше зареєстрованим комерційним (фірмовим) найменуванням [28, с.71].
Про визначення неспроможності (банкрутство) юридичної особи варто дивитися Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (редакція Закону України від 30.07.1999р.), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури.
У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків.
У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.
Праволоділець зобов’язаний перереєструвати договір на нове позначення за свій рахунок. Сам факт такої зміни служить для користувача, по-перше, підставою розірвати договір без яких-небудь додаткових мотивів, якщо, наприклад, змінене зобов’язання втратило інтерес для правоволодільця, по-друге, знизити договірну ціну при збереженні договірних відносин. Отже, хоча закон не обмежує правоволодільця в можливості змінити обтяжене договором позначення, щоб уникнути зазначених негативних наслідків у всіх подібних випадках для нього доцільно попередньо погодити з користувачем умови цієї зміни. Таке узгодження вимагає письмової форми, оскільки зміни до договору повинні бути внесені в тій же формі, у якій був укладений договір комерційної концесії, та реєстрації у відповідному органі, який здійснив реєстрацію договору комерційної концесії.
Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.
Припинення права, яке входить до комплексу прав, наданих користувачу за договором комерційної концесії, не є підставою припинення договору, а обумовлює зміну зустрічних зобов’язань користувача. Звичайно сторони погоджують у такому випадку відповідне зменшення винагороди, яка виплачується користувачем правоволодільцю.
Варто також розмежувати поняття розірвання і припинення договору комерційної концесії. Припинення може мати місце, як зазначалося нами вище, у випадку припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом, а також у разі оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом). Розірвання ж договору комерційної концесії відбувається за згодою двох сторін, або у випадках невиконання (порушення) договірних зобов’язань однією із сторін. За таких обставин договір комерційної концесії розривається за згодою обох сторін або у судовому порядку.
Висновки до розділу. Новий ЦК серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом називає визнання правочину недійсним. Зокрема, ст. 215 ЦК України поділяє недійсні правочини на нікчемні та оспорювані. До нікчемних правочинів можуть бути віднесені договори, укладені з порушенням встановленої законом форми (це стосується договору комерційної концесії), укладені з особою, яка перевищила межі своєї цивільної дієздатності (в разі відсутності схвалення такого договору) тощо. Такі правочини є недійсними в силу прямої вказівки закону (їх ще називають абсолютно недійсними правочинами), а відтак визнання недійсності нікчемного правочину