По-друге, франчайзинг передбачає передачу франшизоодержувачу прав на використання у власній підприємницькій діяльності об’єктів інтелектуальної власності (фірмового найменування, комерційної інформації тощо). Стаття 1115 ЦК і ст. 366 ГК України також передбачають передачу на підставі договору комерційної концесії комплексу прав, що належать правоволодільцеві, для використання в підприємницькій діяльності користувача обумовленим у договорі способом. Стаття 1116 ЦК України визначає предмет договору комерційної концесії, яким є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації.

По-третє, франчайзинг характеризується наданням франшизодавцем постійної технічної та консультативної допомоги франшизоодержувачу з метою забезпечення необхідної якості виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг. Стаття 1120 ЦК і ст. 370 ГК України передбачають обов’язок правоволодільця, якщо інше не передбачено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, зокрема, сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників.

По-четверте, франшизодавець має право контролювати певні аспекти діяльності франшизоодержувача, аби гарантувати належне використання його фірмового найменування, торговельного марки та ділової репутації. Стаття 1120 ЦК і ст. 370 ГК України передбачають зобов’язання правоволодільця, якщо інше не передбачено угодою, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії. Також ст. 1121 ЦК і ст. 371 ГК України передбачають обов’язок користувача дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав.

По-п’яте, франчайзинг передбачає внесення франшизоодержувачем власних коштів у започаткований бізнес. Попри те, що українське законодавство прямо не передбачає обов’язку користувача здійснювати особисті вкладення, це випливає із самої природи цих відносин. До того ж у франчайзингу можливе часткове фінансування з боку франшизодавця або його допомога при отриманні кредиту.

По-шосте, франшизоодержувач не є філіалом франшизодавця, а виступає як самостійний господарюючий суб’єкт. Відповідно до ст. 1117 ЦК України сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

По-сьоме, франшизоодержувач виплачує франшизодавцеві винагороду за надані права та послуги. Стаття 1115 ЦК і ст. 366 ГК України передбачають, що користувач зобов’язаний виплачувати правоволодільцеві передбачену договором комерційної концесії винагороду.

Отже, можна стверджувати, що зміст поняття «комерційна концесія», впровадженого українським законодавцем, загалом відповідає змістові поняття «франчайзинг», який використовується у міжнародній практиці.

Комерційна концесія (франчайзинг) – один із нових правових інститутів, що знайшов своє відображення у новому ЦК України (1115-1129) і ГК України (366-376). Комерційна концесія основана на тому, що один суб”єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб”єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питань франчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднання зазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (францайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) широко застосовується в господарській діяльності з 70-х років, хоч уже був відомий в США з кінця минулого століття. За своєю суттю франчайзинг є одним із засобів надання продукції або послуг споживачам, форма організації і ведення підприємницької діяльності на основі об”єднання матеріальних і фінансових засобів і зусиль юридичних і фізічних осіб,що зареєстровані як суб”єкти підприємницької діяльності. Франчайзинг передбачає створення широкої мережі однорідних підприємств, які мають знак для товарів і послуг (торговельний знак), що об”єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов, стилю, методів та форми продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках – і при виробництві товарів. Терміном „франчайзинг” у середньовічній Франції визначався привілей (право) на здійснення певної діяльності, куплений у короля. У ЦК законодавцем було прийнято достатньо умовне поняття „комерційна концесія”. Франчайзинг – це „форма маркетингу або розподілення товару, при якому „материнська” компанія, як правило, надає індивідууму або компанії („дочірній” або сторонній) право або привілей робити бізнес у визначеній формі протягом певного періоду часу в певному місці” [16, с.45].

Комерційній концесії властиві наступні характерні риси:

- наявність двох сторін відносин (договору) – правоволоділець і користувач;

- правоволоділець виступає в однині, а користувачів може бути кілька;

- відносини за договором комерційної концесії припускають високу етику ділових відносин;

- правоволоділець і користувач є самостійними юридичними особами;

- правоволоділець володіє виключними правами: товарним знаком, фірмовим стилем, патентом, ідеями, авторськими і аналогічними правами;

- правоволоділець уступає своє права користувачеві на визначених умовах;

- користувач здійснює свою діяльність з використанням торгівельної марки і репутації правоволодільця на ринку товарів (робіт, послуг);

- правоволоділець забезпечує користувача різними формами підтримки;

- правоволоділуць користується правом регулювання діяльності користувача;

- користувач платить за пільги і послуги, що робляться правоволодільцем;

- користувач повинен захищати інтереси правоволодільця;

- користувач може укладати договір комерційної субконцесії з іншими особами і передачі останнім частини або весь комплекс виключних прав [31, c.39-40].

Проведені основні характеристики комерційної концесії відповідають характеристикам відносин франчайзинга. У договорі комерційної концесії і в договорі франчайзинга загальна сфера дії, загальний предмет договору, виключні права на поширення, просування, розміщення на ринках і продаж товарів і послуг у межах погодженої сторонами території (або місцевості). Загальною сферою в них також є прийняття сторонами взаємних обмежень діяльності на погодженій у договорі території ( у частковості зобов”язуються не конкурувати один