Представники соціально-економічних та соціологічних досліджень (Феррі, Гарофало, Марро та ін.) показували статистичний зв'язок злочинності різними соціальними факторами. Особливе місце серед цих робіт займає дослідження Ф. Енгельса про положення робітничого класу в Англії та відповідно про стан злочинності у робітничому середовищі та в суспільстві взагалі, яке було видано як книга під назвою "Становище робітничого класу в Англії" з підзаголовком "По власних спостереженнях та достовірних джерелах". Це практично було першим глибоким дослідженням не тільки фактів впливу суспільних умов на злочинність, але й механізму такого впливу, соціальної природи злочинності.

Розвиток соціально-правових досліджень та соціології права примусив звернути увагу на соціальне підґрунтя злочинності, на причини порушення норм права, їх взаємозв'язок при реагуванні на злочини. Виникло вчення про кримінальну політику. Криміналісти стали цікавитись більше причинами злочинів та їх попередженням. Так, японський професор Кан Уеда пов'язував зародження кримінологічних досліджень у цій країні з реформою основ кримінальної політики та тюремної діяльності.

Все це стало основою розвитку соціальних досліджень злочинності, її закономірностей та причин, тобто привело до виникнення кримінології.

Прокурор касаційного суду в Римі барон Р. Гарофало назвав свою книгу, яка вийшла в 1860 році, "Кримінологія", котра й стала першим офіційним виданням та закріпленням досліджень в галузі кримінології.

Кримінологія, таким чином, до кінця ХІХ сторіччя остаточно визначилась як наука і виділилась як окрема її галузь із рамок кримінального права. Хоча остання з ІІ половини ХІХ сторіччя і стала традиційно включати вчення про злочинність, злочинця та його покарання, зі становленням кримінології як науки ці розділи в ньому не існують.

3. Предметне коло та зміст кримінології

Кримінологія, як будь-яка інша наука, вивчає певні закономірності. Її специфічний предмет - це злочинність; особистість злочинця; причини та умови злочинності; шляхи та засоби її попередження; причини та умови конкретних злочинів.

«Злочинність - це історично перехідне та мінливе, соціальне та кримінально-правове суспільне явище, яке являє собою систему всіх злочинів, вчинених у даній державі за певний період часу. Вона визначається таким якісно-кількісними показниками, як: рівень, структура та динаміка. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно пов'язані з ними, такі, наприклад, як пияцтво, наркоманія і т.п., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинів і розробці заходів по їх профілактиці.»

Злочинність в різних її проявах включає:

- злочин або індивідуальну злочинну поведінку;

- окремі види злочинності, які виділяються за об'єктом посягань

(господарські злочини, злочини проти особи, держави, т.д.) та по формах вини (необережні та навмисні злочини);

- злочинність представників різних соціальних груп (неповнолітніх,

жінок, посадових осіб, т.д..);

- злочинність у різних регіонах країни;

- злочинність у різних сферах життєдіяльності суспільства (економічний, соціальний, політичний, т.д..);

- злочинність у державі в цілому;

- злочинність людського суспільства на конкретних етапах його

існування.

Особистість злочинця - це система соціально-демографічних, соціально-ролевих, соціально-психологічних властивостей суб'єктів злочинів. Стосовно до особистості злочинця розглядається і співвідношення соціального та біологічного в ній. Дані про особистості властивості стосовно до суб'єктів злочинів у цілому та по видах злочинів мають в собі суттєву інформацію про причини злочинів. Особистість злочинця досліджується так само, як безпосередній адресат попередження нових злочинів (рецидиву).

Причини та умови злочинності об'єднуються деякими вченими родовим поняттям криміногенні детермінанти і являють собою сукупність соціально-негативних економічних, ідеологічних, соціально-психологічних, організаційно-управлінських явищ, які породжують (причини) та обумовлюють (умови) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності у їх багатоманітності вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих груп злочинності, конкретного злочину. Таким чином, детермінація причинності злочинності на їх думку - це в цілому процес народження злочинності в суспільстві (соціальна детермінація) та виділення у даному процесі похідних, причинних залежностей (причинність). Навряд чи можна погодитися з такою думкою. Краще чітко виокремити такі поняття, як причина та умови злочину, де причина - це явище, що породжує інше явище, а умова це явище, що сприяє причині.

Попередження (профілактика) злочинності - це система державних та суспільних заходів, які направлені на усунення або нейтралізацію, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єктах та по інших параметрах.

Боротьба із злочинністю - складна, багато аспектна діяльність, самостійна сфера соціального управління. Вона включає:

- загальну організацію боротьби зі злочинністю (аналіз, прогнозування, програмування, правове регулювання, кадрове та інше забезпечення);

- попередження злочинності;

- правоохоронну діяльність (караючи, тобто спрямовану на застосування передбачених законом заходів до осіб, які вчинили злочини, та правопоновлюючу, тобто по усуненню завданої злочином шкоди та відшкодуванню збитків).

Отже, по-перше, кримінологія - не "все наука", яка здатна давати універсальні рекомендації на всі випадки життя, а по-друге, кримінологія має свій кут зору, вирішуючи проблему боротьби зі злочинністю в конкретних умовах місця та часу.

Зміст кримінології як науки - це дослідження та оцінка злочинності, її змін, регіональних та соціально-групових відмінностей, їх оцінка; дослідження та оцінка процесів детермінації; розробка рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, методології та методики кримінологічних досліджень.

У порівнянні з визначенням предмета кримінології тут новим є по-перше, акцент на дослідження та оцінку злочинності, процесів її детермінації і причинності, по-друге, розробка рекомендацій