-втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

2)вимагати виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена,-звернути стягнення на предмет застави:

-у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

-у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави;

-в інших випадках, встановлених договором.

Право застави припиняється у разі:

припинення зобов’язання, забезпеченого заставою (у цьому разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов’язаний негайно повернути його заставодавцеві);

втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

реалізації предмета застави;

набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

в інших випадках, встановлених законом [7,394].

2.2. Завдаток

Завдаток був досить поширений у дореволюційному російському праві, забезпечуючи більшість угод, в яких виконання було відірване від моменту укладення договору. Його роль знизилася в зв’язку з поширенням безготівкових розрахунків і нині застосування завдатку залишилося на рівні побутових відносин.

Відповідно до ст.570 ЦК завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним (ст.547 ЦК).

Призначення завдатку полягає насамперед у тому, що він має запобігти невиконанню зобов’язання, яке ним забезпечене, особливо коли має місце вина сторін зобов’язання.

Тому ст. 571 ЦК встановлює, що коли порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли це сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Водночас у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Тому ч.2 ст.571 ЦК встановлює, що сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Отже, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого як завдаток, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, крім того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Таким чином, завдаток виконує такі функції:

-авансування;

-доказування;

-забезпечення виконання зобов’язання;

-компенсації інтересів сумлінної сторони зобов’язання.

За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію та функцію доказування, і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню. Завдаток, крім цих функцій, як зазначалося, виконує ще й функцію забезпечення-сума, передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов’язання і в цій частині гарантує його виконання. У разі невиконання зобов’язання завдаток також виконує забезпечувальну функцію, оскільки невинна сторона отримує як мінімум суму, що дорівнює розміру завдатку.

Крім того, завдаток може виконувати компенсаційну функцію, бо сторона, яка відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов’язання зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку.

Таким чином, завдаток за своєю сутністю наближується до санкцій, встановлених за винне невиконання або неналежне виконання зобов’язання (заходів відповідальності).

Саме за допомогою покладення негативних майнових наслідків правопорушення на порушника, тобто фактично застосування заходів майнової відповідальності, і виконується функція забезпечення виконання зобов’язань.

Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов’язань і як форми цивільно-правової відповідальності, полягають у такому:

для покладання відповідальності у цьому випадку достатньо усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і вини правопорушника.

ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов’язання.

ця міра відповідальності може застосовуватися лише у двосторонніх зобов’язаннях (договорах)-таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування-лише консенсуальні договори: купівлі-продажу, підряду, найму, оплатного зберігання [10,14].

Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатку, а й заподіяних збитків, можлива відповідальність і в формі відшкодування збитків. При цьому завдаток фактично поглинається ними. Однак у зв’язку зі складністю доведення збитків сторони найчастіше відмовляються від таких вимог, обмежуючись стягненням суми завдатку, особливо якщо вона досить значна. У зв’язку з цим сума завдатку іноді становить 40, 50 і навіть більше відсотків вартості предмета договору.

Слід звернути увагу на диспозитивний характер ч.2 ст.571 ЦК. Збитки відшкодовуються із зарахуванням розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Це означає, що сторони своєю угодою можуть як пом’якшити відповідальність (наприклад, стягується лише сума задатку), так і посилити її (наприклад, стягнення в повному обсязі збитків і суми завдатку).

Завдаток може бути використаним як відступне. Але для цього необхідна відповідна домовленість сторін (ст.600 ЦК). У цьому випадку контрагент сторони, яка використала право відступитися від договору, також буде не вправі вимагати відшкодування збитків [7,396].

2.3. Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов’язань є притримання, передбачене статтями 594-597 ЦК. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов’язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов’язаних з нею витрат й інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов’язання не буде виконане.

Слід звернути увагу на те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону (ст. 594 ЦК) і не потребує,