Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і за загальним правилом підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст..624 ЦК).

Неустойка покликана забезпечити виконання зобов’язання, стимулюючи боржника до належного виконання, а вона компенсує, повністю або частково, збитки, які можуть бути заподіяні невиконанням зобов’язання. Тому сплата неустойки не звільняє від виконання зобов’язання в натурі (ст.552 ЦК).

Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов’язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку:

1)залікову-не виключає права вимагати відшкодування збитків, проте лише в тій частині, яка не покрита неустойкою;

2)виняткову-закон або договір можуть передбачити стягнення лише неустойки, але не збитків (використовується, як правило, у випадках прострочення зобов’язання);

3)штрафну(кумулятивну)- стягнення збитків в повній сумі понад неустойку, стягується у вигляді загального правила;

4)альтернативну-за вибором кредитора стягується або неустойка, або збитки (ст.624 ЦК).

Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на договірну та нормативну.

Провідною з них є договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін). Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена нормативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили іншого розміру неустойки. Прикладом диспозитивної норми тут може бути правило ст.625 ЦК, згідно з яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Водночас сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом).

Крім того, розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що у цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Водночас ст.616 ЦК зобов’язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора [7,399].

3.2. Порука

За договором поруки поручитель (це може бути одна особа або кілька осіб) частково або в повному обсязі поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ст. 553 ЦК).

Отже, порука-це договір, за яким зобов’язання основного боржника додатково приєднується зобов’язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (тобто поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову-подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Таким чином, поручитель у випадку пред’явлення до нього вимоги з боку кредитора хоча і пов'язаний певними процесуальними обов’язками щодо боржника (має попередити останнього про подання вимог кредитором, залучити боржника до участі у справі у випадку пред’явлення позову), але зберігає своє відносно автономне становище насамперед у зв’язку з оцінкою заперечень, що має проти кредитора основний боржник [16,14].

Згідно зі ст. 556 ЦК до поручителя, який виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні. При цьому обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідає обсягу задоволених поручителем вимог кредитора за основним зобов’язанням. Якщо основне зобов’язання було забезпечено кількома різними поручителями, кожний з них одержує право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої цим поручителем суми.

Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов’язання, то згідно зі ст.557 ЦК він має негайно повідомити про це поручителя. Інакше поручитель, що також виконав зобов’язання, має право стягнути з кредитора безпідставно отримане чи висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

У ст. 558 ЦК передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржнику. Проте така плата має бути передбачена договором. Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договорі поруки або у момент його укладення, або у процесі виконання такого договору.

Порука припиняється:

1)з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Це пояснюється тим, що порука має акцесорний характер;

2)у разі зміни зобов’язання без згоди