3)у разі якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

4)у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

5)після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позов до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Водночас застосування поруки ще не досягло належного рівня. Причиною тому є відсутність заінтересованості, побоювання збитків у поручителя. Адже боржник і поручитель відповідають за невиконання зобов’язання перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. При цьому поручитель несе відповідальність в тому ж обсязі, що й основний боржник [7,402].

3.3. Гарантія

Гарантія полягає в тому, що банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Іншими словами, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ст. 560 ЦК).

Отже, гарантія, як і порука, має за мету залучення до зобов’язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов’язань.

Характерними ознаками гарантії є те, що вона:

1)має самостійний характер. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання;

2)має особливий суб’єктний склад (гарантами можуть виступати лише банки, інші фінансові установи, страхові організації);

3)не обмежується строком пред’явлення кредитором позовних вимог до гаранта;

4)має оплатний характер;

5)є безвідкличною [12,14].

Правовою основою банківської гарантії на території України, крім ЦК, є розроблені Міжнародною Торговельною палатою Уніфіковані правила стосовно договірних гарантій 1978 р., Уніфіковані правила Міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою 1992 р., Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національно Банку України від 28 серпня 2001 р. № 368 [13,35].

Строк дії гарантії. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана.

Гарантія є безвідкличною, оскільки не може бути відкликаною гарантом, що її видав. Тому з моменту набрання нею чинності гарант стає зобов’язаною перед кредитором особою. Виділення в ст. 561 ЦК окремою частиною моменту набрання чинності гарантії дає змогу припустити, що до настання цього моменту обов’язки особи, поіменованої гарантом, не є гарантією, така особа ще не стала боржником перед кредитором, а гарантійне зобов’язання взагалі ще не виникло. З цього випливає, що майбутні обов’язки майбутнього гаранта можуть бути анульовані (відкликані) ним до моменту набрання чинності гарантії, звісно якщо цей момент не збігається з днем видачі гарантії. Правило про безвідкличність гарантії має диспозитивний характер; самою гарантією може бути передбачено право гаранта вікликати банківську гарантію за певних умов.

При порушенні зобов’язання, забезпеченого гарантією, настає відповідальність гаранта перед кредитором. Водночас зміст ст. 563 ЦК дає підстави вважати, що така відповідальність настає для гаранта не автоматично, а при пред’явленні до нього відповідної вимоги кредитором. Тобто навіть якщо гаранту стало відомо про порушення зобов’язання боржником, він може виконати покладені на нього виданою гарантією обов’язки лише за наявності волевиявлення кредитора.

Слід зазначити, що кредитор зобов’язаний звернутися до гаранта з письмовою вимогою про сплату гарантованої грошової суми, а не з позовом. Такою вимогою можуть бути визнані претензія або будь-яке інше подання вимоги в письмовому вигляді, яке б відповідало умовам виданої гарантії. До такої вимоги мають бути додані документи, вказані в гарантії; у вимозі кредитора повинно бути зазначено, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання.

При незадоволенні вказаних вимог в добровільному порядку кредитор має право звернутися до відповідної судової установи з позовом до гаранта. Це може статися навіть після закінчення строку дії гарантії. Необхідною умовою подання позову при цьому буде наявність письмової вимоги, пред’явленої кредитором в межах строку дії гарантії.

Основним обов’язком гаранта є задоволення письмової вимоги кредитора, пред’явленої із дотриманням умов гарантії. ЦК встановлює також додаткові обов’язки гаранта, пов’язані із розглядом вимог кредитора.

Зокрема після одержання вимоги кредитора гарант має негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений в гарантії строк, а в разі його відсутності – в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. Поняття «розумний строк» є оціночною категорією. Отже, визнання строку розгляду вимоги розумним має проводитись з урахуванням всіх конкретних обставин, що супроводжували такий розгляд.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. У цьому випадку гарант має негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню (ст. 565 ЦК).

Практичний сенс