Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Проте, встановлюючи межі зобов’язання гаранта, закон (ст. 566 ЦК) розрізняє саме зобов’язання гаранта (сплатити суму, на яку видано гарантію) та відповідальність гаранта за невиконання або за неналежне виконання ним цього обов’язку: за загальним правилом, відповідальність гаранта за порушення зобов’язання, що випливає з банківської гарантії, не обмежується сумою гарантії, якщо інше не встановлено самою гарантією. Це означає, що при невиконанні чи неналежному виконанні своїх обов’язків гарант, як і будь-який інший звичайний боржник, несе відповідальність в порядку та на умовах, передбачених гл. 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання.». У цьому сенсі відповідальність гаранта з моменту спливу строку розгляду вимог кредитора нічим не відрізняється від відповідальності боржника за грошовим зобов’язанням. Крім вимоги про стягнення суми, на яку видана гарантія, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (по суті це вимога про виконання зобов’язання в натурі), кредитор вправі вимагати від гаранта сплатити також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не буде встановлений договором або законом, а також завдані йому збитки в повному обсязі (ст. 22, 623 ЦК).

Відносини гаранта та боржника ґрунтуються за загальним правилом на оплатній основі. Це пояснюється тим, що гарантія, виходячи із суб’єктного складу, стала своєрідним видом надання оплатних послуг, який передбачає для гаранта резервування, тобто вилучення з обігу, певної грошової суми з метою забезпечення можливої в майбутньому відповідальності за невиконання зобов’язання третьою особою (боржником).

Водночас домовленістю між гарантом та боржником може бути встановлене безоплатне надання гарантом послуг боржнику, адже отримання оплати за надані послуги є лише правом особи, яка виступила гарантом.

Припинення гарантії відбувається у разі:

1)сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2)закінчення строку дії гарантії;

3)відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гарантові письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Слід зазначити, що в переліку підстав припинення зобов’язань гаранта перед кредитором відсутнє припинення основного зобов’язання. Це означає, що припинення основного зобов’язання навіть шляхом його належного виконання боржником не припиняє існування забезпечувального гарантійного зобов’язання. Водночас підставами припинення гарантії можуть бути передання відступного (ст. 600 ЦК), зарахування (ст. 601 ЦК), новація (ст. 604 ЦК), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК).

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. При цьому регресна вимога за своїм обсягом не може не враховувати розміру винагороди, отриманої гарантом від боржника за видану банківську гарантію, і підлягає відповідному зменшенню. Право на регрес втрачається, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії умовам гарантії, коли інше не встановлено договором між гарантом і боржником [7,405].

Висновок

Істотні зміни в історичному розвитку країни та радикальні економічні, політичні та соціальні перетворення відбуваються у сфері відносин власності, суспільного виробництва, обігу капіталу. Реалізації цих завдань сприяє інститут зобов’язального права. Його правові норми регулюють майнові відносини, що виникають у разі відчуження майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставного придбання майна.

Забезпечення зобов’язань будь-яким із способів створює зобов’язальні правовідносини між кредитором і боржником (або особою, яка забезпечує зобов’язання боржника). Незважаючи на те, що кожен із способів характеризується специфічними ознаками, які притаманні тільки йому, можна виділити низку загальних рис, характерних для всіх забезпечувальних зобов’язань. Такі риси в юридичній літературі називають ознаками забезпечувальних зобов’язань. До таких ознак належать:

спільність цілей, на досягнення яких спрямовані всі засоби забезпечення виконання зобов’язань. Основною метою є надання кредиторові певних гарантій задоволення його вимог. Відмінністю є лише той конкретний правовий механізм, застосування якого забезпечує задоволення вимог кредитора.

специфіка забезпечувального зобов’язання полягає в додатковому (акцесорному) характері відносно основного зобов’язання. Ця особливість забезпечувального зобов’язання, його акцесорний характер, виявляється у багатьох моментах, які часто відображені в загальних положеннях ЦК України щодо забезпечення виконання зобов’язань.

за загальним правилом, підставою для встановлення та способу забезпечення виконання зобов’язання є угода сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.

Спільною для всіх забезпечувальних зобов’язань ознакою є форма правочину, яка вчиняється у письмовій формі.

Роль інституту забезпечення виконання зобов’язань зумовлюється функціями забезпечувальних зобов’язань: стимулювання належного виконання основного зобов’язання; відновлення порушеного невиконанням чи неналежним виконанням права кредитора. У ряді випадків способи забезпечення способи виконують і інші функції. Так, неустойка і завдаток водночас є мірою цивільно-правової відповідальності; за допомогою завдатку здійснюється доказування факту укладення договору.

Загалом інститут забезпечення виконання зобов’язань, як сукупність норм, що закріплюють комплекс забезпечувальних заходів слугує меті підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов’язання (в першу чергу інтересів кредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов’язання.

Практичне завдання

До місцевого суду__________________________

Заявник___________________________________

(п.і.б.,адреса)

Заява

про звільнення від сплати судових витрат

У зв’язку з виникненням спору мною оформлена для подання до суду позовна заява до ____________________________________________________

(п.і.б., відповідача)

про_______________________________________________________________

(предмет позову).

Ціна позову становить _____________________________________________.

(сума прописом)

Мені належить