Слід зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здійснювати акт необхідної оборони. Однак при цьому у певній ситуації, наприклад, коли відбувається напад на інтереси держави або суспільства, або на життя та здоров'я інших осіб, необхідна оборона є моральним обов'язком громадян. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Батьківщини є обов'язком громадянина України. Звідси випливає, що захист від посягань на державу є конституційним обов’язком.

Таким чином, необхідної обороною у кримінальному праві слід визнавати насильницькі дії по відношенню до особи, що скоїла небезпечне посягання на правоохоронні інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОМІРНІСТЬ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ У СФЕРІ ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ ПОСЯГАННЯ.

2.1. Посягання повинно бути суспільно небезпечним.

Для правильного розуміння умов і меж необхідної оборони, а також ознак караного в кримінальному порядку перевищення цих меж потрібно насамперед усвідомити поняття "суспільно небезпечного посягання".

У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. N 16 “Про застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” дано тлумачення суспільно небезпечного посягання як діяння, передбаченого особливою частиною кримінального закону, незалежно від того, чи притягнена особа, яка його вчинила до кримінальної відповідальності, чи звільнена від неї у зв’язку з неосудністю, недосягненням віку притягнення до кримінальної відповідальності або з інших обставин. При цьому в постанові окремо акцентується увага на визнанні посягання суспільно небезпечним якщо особа, яка заподіяла шкоду іншій особі у зв’язку з вчиненням останньою дій, усвідомлювала малозначучість протиправного посягання55 Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студнтів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С.200

.

На жаль у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. щодо визначення поняття суспільно небезпечного діяння роз’яснень не міститься, що сприяє різномаїїтю тлумачень та підходів до вирішення цього питання. Розглянемо погляди на цю проблему декількох вчених науки кримінального права. М. Коржанський вважає, що посягання повинно мати характер нападу, який загрожує тяжкими наслідками у сфері важливих суспільних цінностей – життя, здоров’я, власності, державного управління тощо66 Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. – С.219

. Так само розглядає поняття суспільно небезпечного посягання Михайленко П. П.77 Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.,1995. – С.109.

Також існує думка про обов’язковий характер об’єктивності суспільно небезпечного діяння, тобто такого яке за своїм характером і ступенем суспільної небезпечності реально може заподіяти чи створити реальну загрозу заподіяння шкоди правам та інтересам, що охороняються законом, а відвернення цього вимагає заподіяння шкоди тому, ким вчиняється посягання110 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./За ред. П.С. Матишевського. – С.2010. Щодо положень КК України, то посягання за своїми об’єктивними даними при виникненні необхідної оборони має досягти ступеня суспільної небезпечності злочину.

На наш погляд, суспільну небезпеку варто розділити на ступінь небезпеки діяння і ступінь небезпеки особистості. Небезпека діяння залежить від місця, часу, способу, обстановки його вчинення, а ступінь суспільної небезпеки завжди підвищується з підвищенням небезпеки злочину.

Основним розміром, що визначає суспільну небезпеку, є реальний збиток (шкода), заподіяний злочином або наявність реальної небезпеки його настання.

Характер суспільної небезпеки визначається суспільними відносинами, на які посягає злочинець, а ступінь небезпеки залежить від ряду чинників: ваги наслідків, форми вини, особливостей посягання і суб'єкта злочину.

Характерним є те, що суспільно небезпечне посягання повинно бути об'єктивно суспільно небезпечним. По іншому необхідно розглядати випадки заподіяння шкоди для захисту від суспільно небезпечного посягання тварині, приналежній тій або іншій особі. При необхідній обороні джерелом посягання є тільки злочинні дії суб’єкта злочину, тобто фізичної осудної особи, що досягла віку кримінальної відповідальності, однієї або декількох, тому захист від нападу тварин не можна вважати необхідною обороною. Дані дії повинні розглядатися по правилам про крайню необхідність (ст. 39 КК України). Однак у тих випадках, коли власник тварини використовує його як знаряддя нападу, заподіяння шкоди тварині, що нападає, є заподіянням майнової шкоди власнику тварини, тому скоєна при цих умовах дія є актом необхідної оборони і цілком підпадає під правила, регулюючі правомірність необхідної оборони.

Суспільну небезпеку посягання, від якого можлива необхідна оборона характеризує також активність протиправних дій правопорушника. Оборона насамперед неприпустима проти посягань, які відбуваються шляхом пасивної поведінки. Вона навряд чи буде можлива проти діянь, що відразу не ведуть до настання фізичної, матеріальної або іншої шкоди, тому що діяння і настання наслідків віддалені один від одного у часі і заподіянню шкоди можна запобігти іншими способами. До таких діянь відносяться контрабанда, дача помилкових показань, обман споживачів тощо. Підставою необхідної оборони є такі посягання, що негайно і неминуче можуть спричинити заподіяння шкоди суспільним відносинам: замах на убивство, зґвалтування, розбій, хуліганство тощо.

Говорячи про злочин як підставу необхідної оборони, слід зазначити, що їм може бути не тільки навмисне діяння. Громадянам звичайно доводиться захищатися від навмисних посягань, але необережне посягання на той або інший об'єкт, що має характер злочинного нападу, має ті ж ознаки, що і умисне суспільно небезпечне посягання, тому