Таким чином, суспільна небезпека посягання, проти якого можливо застосування права людини на необхідну оборону, характеризується настанням суспільно небезпечних наслідків або їх реальною можливістю настання, об’єктивним характером небезпечності вчинених активних дій, що за своєю суб’єктивною стороною можуть бути як навмисні, так і необережні.

2.2. Посягання повинно бути наявним та дійсним.

Стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної погрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється111 Див.: Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4. – п. 3//www.rada.gov.ua.

1.

Таким чином, для визнання акта оборони правомірним не можна вимагати, щоб напад обов'язково вже почався. Напад є наявним, коли була безпосередня погроза нападу.

Оборона неприпустима також і проти вже закінченого нападу, тобто нападу, що явно припинився, не будучи доведений до кінця, або нападу, що уже цілком здійснено. В такому аспекті захисні пристосування не можуть розглядатися як необхідна оборона, тому що вони встановлюються в момент, коли суспільно небезпечного посягання або реальної погрози його вчинення не було, тобто відсутня ознака наявності посягання. Якщо шкода, що заподіяла, бажав розправитися з правопорушником, помститися йому за зроблені раніше аналогічні злочинні дії, правила про необхідну оборону не повинні застосовуватися; в наявності акт помсти, а не оборони, і винний підлягає відповідальності за зроблений їм злочин на загальних засадах112 Див.: Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4. //www.rada.gov.ua. 2.

Таким чином, право на захист не може існувати необмежений час. Спізнілий захист, як і передчасний, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди тому, хто нападав. Право на оборону не виключається, якщо суспільно небезпечне посягання припинене лише на невеликий час, і він може поновитися негайно і зненацька, у будь-який момент113 Там само. 3 . Наразі той, хто обороняється вправі продовжувати захист, якщо він не знає, закінчився напад або ні, тобто якщо обстановка посягання не виключає можливості його продовження.

Вчинені у стані необхідної оборони дії тоді усувають суспільну небезпеку вчиненого, коли обстановка суспільно небезпечного нападу була реальною, існуючою у дійсності, а не тільки в уяві суб'єкта. Ознака дійсності посягання означає його реальність. Ця вимога відповідає закону і має фактичне значення для випадків так називаної уявної оборони. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України).

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 37 КК України).
Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

У цьому відношенні характерною є справа Чуднова, керівника групи з розшуку та затриманню злочинців, які втекли з-під варти, винних у вбивстві Соколової.

Чуднов був попереджений про те, що втекли небезпечні злочинці, засуджені до тривалих строків позбавлення волі за чисельні вбивства. Проходячи вночі вздовж города, Чуднов почув слова погрози та без будь-якого попередження був обстріляний з будки, що знаходилась у городі. Чуднов та особи, які його супроводжували, вирішили, що в них стріляють розшукувані злочинці. У відповідь Чуднов також вистрілив, добросовісно помиляючись, що злочинці здійснюють озброєний опір. У такому разі Чуднов за статутом мав право застосувати зброю без попередження. Виявилось, стріляло подружжя Соколових, які охороняли свій город.

Таким чином, вся обстановка події давала Чуднову достатньо підстав вважати, що він зазнає реального нападу, і він не усвідомлював і не міг усвідомити помилковості свого перепущення.

Саме тому Верховний Суд СРСР скасував вирок обласного суду, що засудив Чуднова за навмисне вбивство. Були скасовані і всі інші судові рішення. Справа була закрита та визнано, що Чуднов не може нести відповідальності за акт уявної оборони у силу свого добросовісної помилки, викликаної неправомірною поведінкою потерпілого116 Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. – М.: Знание, 1976. – С. 13.

6.

Якщо особа заподіює шкода, не усвідомлюючи нереальності уявності посягання, але за обставинами справи повинна була і могла це усвідомлювати, дії такої особи підлягають кваліфікації по статтях кримінального кодексу117 Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4. //www.rada.gov.ua.

7.

Отже, уявна оборона є результатом сумлінної помилки того, хто обороняється, про наявність, реальність чи дійсність суспільно небезпечного нападу, тому відповідальність за уявну оборону визначається в залежності від наявності або відсутності вини такої особи.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОМІРНОСТІ ЗАХИСТУ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ