Яка-небудь із вказаних мір (примусове лікування або поміщення в кувальний заклад з ізоляцією) може бути застосована судом також до осудного неповнолітнього у віці від 14 до 18 років, якщо він не міг розуміти властивостей і значення діяння або не міг керувати своїми вчинками (ст.. 32 і 14 ККБ).

По відношенню до обвинувачених, які після споєння злочину захворіли на душевну хворобу, розслідування припиняється, а після видужання обвинуваченого провадження по справі поновлюється якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі поновлюється. Якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі припиняється.

Цими вказівками про призначення і здійснення медичних мір обмежується КК та КПК Болгарії.

По законах Угорщини, не підлягає покаранню особа, яка здійснила діяння в такому стані душевної хвороби, слабоумства або тимчасового розладу свідомості, в наслідок якого вона була непрац6ездатна усвідомити суспільну небезпеку наслідків свого діяння або діяти у відповідності з цими обставинами.

Якщо є підстави передбачати, що така особа може в подальшому скоїти нове суспільно небезпечне діяння, то до неї суд застосовує примусові заходи медичного характеру.

По кримінальному кодексі примусове лікування виконується або в призначеному для цього лікування закладі, або в домашніх умовах, пов‘язаних з лікуванням.

Питання про припинення примусового лікування вирішується судом, в судовому засіданні із заслуховуванням прокурора, захисника і, в залежності від обставин, особи, які знаходилась на примусовому лікуванні, а в деяких випадках особи, яка здійснює психіатричний догляд за хворим, який знаходився на лікуванні у експерта.

Рішення про припинення примусового лікування виносить суд, який розглядав справу в першій інстанції, або суд, на території якого здійснюється примусове лікування. За 3 місяці до припинення річного строку з дня початку здійснення примусового лікування суд знову розглядає справу і якщо він встановить, що необхідність в примусовому лікуванні відпала, припиняє його.

Якщо ні, продовжує примусове лікування ще на 1 рік. Ця процедура повторюється щорічно до тих пір, поки примусове лікування не буде припинено.

Одночасно з розпорядженням про звільнення з лікувального закладу суд може прийняти рішення про продовження примусового лікування у вигляді домашнього нагляду, пов'язаного з лікуванням.

По кримінальному кодексу Німеччини не є злочином діяння, якщо особа під час його скоєння мала розлад свідомості або хворіла душевною хворобою і не могла розуміти забороненості своїх дій або діяти у відповідності з розумінням цього.

До таких осіб можуть бути застосовані так звані «міри забезпечення судово-медичного характеру». Судове провадження по цих питаннях відрізняється від звичайного.

Якщо є точні підстави для поміщення хворого в лікувальний або інший здібний заклад і прокурор тому не порушує кримінального переслідування, він може просити компетентний суд про поміщення обвинуваченого в лікувальний заклад або інший подібний заклад.

Клопотання про поміщення обвинуваченого в лікувальний або інший заклад прирівнюються до обвинувачення і воно повинно відповідати вимогам, які пред'являються до обвинувального висновку. Якщо ж суд не знайде за необхідність застосувати поміщення в лікувальний або інший подібний заклад, він в своєму вироку повинен винести рішення про відхилення клопотання.

В тих випадках, коли обвинувачений не може предстати перед судом через його стан, суд може вести судове засідання при відсутності обвинуваченого. В цьому випадку обвинувачений повинен до судового огляду бути допитаним суддею з участю експерта. Про час допиту повинні бути повідомлені прокурор, захисник і законний представник. Присутність їх при допиті необов'язкова.

Якщо обвинувачений після скоєння злочину захворів психічним розладом або по свідченню призначеного державного лікаря, у нього констатується наявність якого-небудь іншого важкого захворювання провадження по справі може бути призупинено як прокурором, так і органами слідства. В цих випадках до такої особи можуть бути застосовані міри забезпечення судово-медичного характеру.

Якщо особа, засуджена до позбавлення волі захворіла душевною хворобою, виконання вироку повинно бути відстрочено. В тих же випадках, коли засуджений, по відношенню до якого розпочалося виконання вироку, захворіє, він поміщується в лікувальний заклад. Якщо таке лікування знаходиться окремо від місця, де відбувається покарання, то час перебування цьому лікувальному закладі зараховується в строк покарання, але при умові, що засуджений не викликав сам хворобу з наміром перервати виконання вироку.

Кримінальний кодекс Польщі передбачає застосування так званих мір безпеки медичного характеру, які не є покаранням і застосовуються до осіб, які не можуть усвідомлювати своїх дій і керувати ними, тобто до неосудних. Ст.79 ККП передбачає поміщення по постанові суду в закритий заклад для психічно хворих або іншу лікувальну установу тих осіб, які здійснили суспільно небезпечні дії, визнані судом такими, що не підлягають відповідальності і являють небезпеку правопорядку при залишенні їх на волі.

Передбачається поміщення в такого роду установи також і тих злочинців, які мають зменшену здатність усвідомлення або керування своєю поведінкою, якщо їх залишення на волі являє небезпеку.

Якщо ж такий злочинець судом був позбавлений волі, то питання про те чи слід виконувати покарання, суд вирішує після звільнення з лікувальної установи.

Питання про застосування примусових мір до неосудних осіб вирішує суд, якому підсудна дана справа. Особливою постановою суд оформлює також поміщення в лікувальний заклад обвинуваченого в зв'язку із зловживанням ним міцними напоями або іншими одурманюючими засобами.

Постанову відносно звільнення з лікувального закладу також виносить суд. Перед винесенням постанови про звільнення засудженого з лікувального закладу, суд запитує у адміністрації вказаних закладів відомості про стан здоров'я і про поведінку засудженого.

Приведення у виконання вироку про