Якщо спільний розгляд справи щодо цих осіб неможливий, матеріали про застосування примусових заходів медичного характеру виділяються в окреме провадження.

Після закінчення судового слідства суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, вислуховує думку прокурора і захисника про застосування примусових заходів медичного характеру до одних осіб і проводить судові ати щодо інших, надає останнє слово підсудним. У нарадчій кімнаті вирішується питання про винність осудних І про застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних.119 Науково-практични коментар Кримівально-процесуального Кодексу України / К., 1995. - с.416.

9

Отже, враховуючи всі ці ситуації, суддя повинен, керуючись законом, винести ухвалу або вирок.

3. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру та відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої вони були застосовані.

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів юридичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна судом примусових заходів медичного характеру вже мати місце тоді, коли особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в ані неосудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру (ст.422 ПКУ).

Адміністрація лікарні ставить питання про припинення примусового лікування у випадку повного вилікування хворого від хвороби або при такій зміні психічного стану, коли попередня небезпека хворого повністю зникає або суттєво змінюється. Переобслідування хворих, які знаходяться на примусовому лікуванні, здійснюється не рідше ніж через шість місяців лікарськими комісіями, які складаються з лікарів психіатричної лікарні. В склад комісії обов'язково входить лікуючий лікар хворого.

Коли існує єдина думка всіх членів комісії про можливість припинення лікування або зміни міри медичного характеру, тоді відповідний лікувальний висновок направляється в суд. У висновку повинні бути вказані зміни, які пройшли в стані хворого і які потягли за собою його соціальну небезпеку, а також вказані рекомендації про подальші медичні міроприємства, які повинні бути проведені по відношенню до хворого.

При виписці хворого по рішенню суду повинні бути обов'язково врегульовані питання трудової орієнтації особи або її пенсійного забезпечення, питання житла, опіки і т.д.

Примусове лікування може бути припинено або його форма може бути замінена судом, який призначив примусове лікування, або судом по місцю знаходження психіатричної лікарні, яка здійснює примусове лікування.

Примусове лікування в психіатричних лікарнях посиленого і суворого нагляду припиняється в такому ж самому порядку. Однак, враховуючи підвищену соціальну небезпеку хворих, які знаходяться тут на лікуванні, деколи практикується поступова зміна мір медичного характеру проведення хворих на примусове лікування в психіатричні лікарні з загальним наглядом з наступною випискою на опіку органів охорони здоров'я, родичів і опікунів.

В тих випадках, коли психічне захворювання ускладнюється хронічним алкоголізмом, перед зміною мір медичного характеру хворого (при відсутності протипоказань) рекомендується проведення курсу антиалкогольної терапії.

Примусове лікування припиняється на основі певних клінічних критеріїв, які свідчать про настання, покращення психічного стану і зменшення соціальної небезпеки хворого.

Хворим шизофренією примусове лікування припиняється при стійкій терапевтичній ремісії, в період якої маревні ідеї або повністю піддаються зворотному розвитку або блідніють, перестають носити систематизований характер, втрачають актуальність для хворого. Важливим показником є зникнення ефективної забарвленості цих патологічних переживань. Про покращення психічного стану свідчать також зникнення галюцинаторних переривань, синдрому Кандинського - Клерамбо з повним або частковим етичним відношенням до своїх психопатологічних переживань, протипоказано рішення питання про зняття примусового лікування хворим в період проведення активної терапії, а також хворим, які отримують великі дози нейролептичних препаратів, так як в цих випадках оцінити якість ремісії неможливо.

При знятті примусового лікування хворим епілепсією необхідно зарахувати частоту припадків зникнення сутінкових станів свідомості, вираженість і частоту розладу настрою, відсутність в період їх виникнення параноїдної настроєності. Зняття примусового лікування можливе тоді, коли розбірливо проявляється ефективність терапії, що відбивається у зменшенні або повному зникненні ефектної напруги, злобності, агресивності. Важливим є відношення хворого до лікування, так як позитивний ефект від лікування нерідко дає тільки систематичне застосування відповідних препаратів. Якщо хворий негативно відноситься до кування, то зразу після виписки з лікарні він, як правило, припиняє прийом карських препаратів, що нерідко призводить до підвищення припадків і їх еквівалентів.

Алкогольні психози, як правило, в умовах стаціонарного лікування порівняно швидко підлягають зворотному розвитку. Разом з тим пацієнти здатні до скриття своєї хвороби, так як досить швидко починають розуміти, з їх висловів оцінюються лікарями як хворобливі. В цьому відношенні особливу небезпеку являють ті хворі, в клінічній картині психозів яких є маревні ідеї ревнощів.

Порівняно раннє зникнення психопатологічної симптоматики, притаманне алкогольним психозам, ще не свідчить про наявність показань до припинення примусового лікування. Відомо що алкогольні психози никають на фоні хронічної алкогольної інтоксикації і після виникнення психотичної симптоматики у хворих залишаються стійкі обистостні зміни у вигляді некритичного відношення до свого зловживання алкоголем, нестійкість настрою, негативне відношення до жінки і дітей.

Ці особистостні зміни також потребують в лікуванні із застосуванням медикаментозної терапії, реабілітаційних міроприємств і медико-педагогічних лір. Недостатній облік наявних особистісних змін і передчасна виписка хворого нерідко призводять до раннього рецидиву алкоголізму і повтору алкогольних психозів, які, як правило, протікають з ускладненням клінічної картини.

Значні труднощі виникають при рішенні питань припинення примусового лікування хворим з паранойяльними станами різного генезу. Впорядкована поведінка таких хворих, їх твердження про те, що вони