Приватизація, або процес трансформації знеосібленої власності (державної чи колективної) у приватну, важливий для сільського господарства України в двох основних аспектах:

для посилення індивідуальної або групової мотивації власників у ефективному використанні ресурсів;

для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на ринкові відносини.

Стимульована сьогодні земельним законодавством приватизація земель має бути орієнтована насамперед на реальну безоплатну передачу частини земельних ділянок низь-корентабельних, економічно слабких сільськогосподарських підприємств з оперативним юридичним оформленням права ко-лективної або приватної власності на ці ділянки відповідним юридичним і фізичним особам з метою збільшення виробни-цтва сільськогосподарської продукції на засадах асоціювання сільськогосподарських виробників, розвитку селянських (фер-мерських) господарств, різноманітних форм використання зе-мель особистих підсобних господарств, присадибних ділянок, дач, садів.

У спеціальній, зокрема юридичній, літературі, серед прак-тиків і на інших рівнях правової свідомості поширена думка, що земельна реформа передбачає тільки приватизацію земель. Проте, як випливає з Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), зе-мельна реформа спрямована на перерозподіл земель з одно-часною передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування юридичним і фізичним особам з ме-тою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної еконо-міки, раціонального використання і охорони земель. В цьому плані земельна реформа розглядається як складова частина економічної реформи у зв’язку з переходом економіки України до ринкових відносин.

Станом на початок 2000 р. майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян. Отже, можна стверджувати: зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи – безоплатної передачі землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі. Україна: Поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік

Станом на перше 1 січня 2001 року в населення Львівської області перебувало:

Землі приватизовані населенням – 542,8 тис. га. сільськогосподарських угідь, що збільшилися на 150,6 тис. га;

Землі під особистими колишніми підсобними господарствами – 183,2 тис. га;

Колективне садівництво – 9 тис. га;

Приватизовані колективні городи – 29,9 тис. га;

Поняття приватизації земель

За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну вла-сність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об’єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється на основі законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.

Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.

Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення — це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація — це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме — об'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільсько-господарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі. Кулінич П.Ф. Правові проблеми земельної реформи в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип.9. – К., 1998. – с.228

Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:

1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств і організацій;

2) паювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій;

3) виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Ковальчук Т., Заєць О. Приватизація земель в Україні: шляхи розв’язання законодавчих колізій // Право України. 1999. №8. с.28

Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогоспо-дарських підприємств і організації. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Х., 1998. – с.29

Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1—2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсоб-ного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, — безоплатно