За останні тридцять років ці відносини перетерпіли значних змін: від конфліктів до співробітництва. Якщо раніше уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення національних позицій, створення національних переваг.

Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах зміцнення своїх позицій на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч, головними з який є протиріччя між інтернаціональним глобальним характером операцій ТНК і територіально обмеженою юрисдикцією держави. Держава постійна намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК здійснюючи стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон'юнктуру країни-базування чи приймаючої країни, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними мірами державного регулювання економіки.

Дж. Даннинг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відношення між урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього розвитку. От основні його положення:

1. у минулому державна політика у відношенні ТНК не була явно зв'язана з загальною державною стратегією або тому, що ТНК контролювали вкрай незначну частину економіки, або тому, що уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК незначними;

2. сьогодні уряди змушені розглядати досягнення в порівнянні переваг в галузі ресурсів, що знаходяться під їх юрисдикцією, як самостійну економічну ціль, відводячи усе більше значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбулося внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають все більш незалежними у виборі місця розміщення своїх філій.

Дії урядів у 1960 - 1970-і роки Дж. Даннинг оцінює як нерегулярні і не скоординовані ними спроби розробити економічну стратегію і тактику з урахуванням росту прямих закордонних інвестицій, звичайно приводили їх до конфронтації з ТНК, причому перші прагнули збільшити свою частку за рахунок діяльності ТНК.

У 1980-і роки глобалізація економіки і науково-технічний прогрес сприяли переоцінці урядами політичних наслідків діяльності ТНК і зміні відносин до них.

У 1990-і роки, уряди стали відігравати координуючу роль у використанні виробничих можливостей, і закордонні інвестиції розглядаються як доповнення до внутрішніх Вони розробляють політику, що стимулює приплив іноземних інвестицій у їхні країни і підвищує конкурентні переваги їхній ТНК на закордонних ринках.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70 разів. Загальні витрати по виборам президента і складу Конгресу США виросли з 1976 року по 1980 рік з 160 млн. доларів до 2,2 млрд. доларів.2

Природно, неможливо одержувати від якої-небудь організації багато тисяч доларів і при цьому не попадати під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій вважають, що ці "пожертвування" у підсумку виливаються у вигідне для них законодавство і політичний курс.

Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська мережа ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об'єднань, різні неформальні контактні організації, фонди, бюро і т.д. Вони ставлять своєю метою впливати на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів. У своїй діяльності лобісти використовують різні методи: організації кампаній по залученню виборців до участі в голосуванні; налагодження контактів з політичними діячами і чиновниками держапарату для подальшого впливу на їхні рішення; фінансування передвиборних кампаній, діяльності політичних партій та інші.

У ході проведення конкретної політичної кампанії ТНК можуть мобілізувати для її підтримки персонал своїх підприємств і підприємств субпідрядників, банкірів своїх клієнтів.

Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади голів держав. Так, в уряді Р. Рейгана кожен четвертий член був мультимільйонером. Більш того, багатьом з них були довірені державні посади в секторах економіки, у яких вони до призначення мали великі фінансові інтереси.

Оскільки американські корпорації є дуже великими вкладниками капіталу, оскільки вони впливають на іноземну виробничу стратегію, остільки звичайно основна увага в питаннях відносин ТНК і урядів приділяються саме їм. Інтереси американських корпорацій і зовнішньої політики США в значній мірі збігаються.

Цей збіг інтересів веде до проведення більш загальної політики між ТНК і американським урядом. Лідери американських корпорацій і лідери держави в цілому вірять, що іноземна експансія американських ТНК служить найбільш важливим інтересам ТНК. Унаслідок цього американська політика за кордоном, як правило, захищає їх. Збіг інтересів існує в різних галузях.

Так, до кінця 1970-х років американці контролювали видобуток більшої частини світових сировинних матеріалів та нафти в несоціалістичних країнах і гарантували, таким чином, безпеку постачання і переваги для американських споживачів у періоди скорочення постачань. Наприклад, під час Корейської і В'єтнамської воєн американці значною мірою регулювали ціни на постачання цих товарів. Це досягалося шляхом власності і контролю над ресурсами в інших країнах. Хоча вони були істотно підірвані в 1980-і роки, вплив американців у цих секторах продовжує залишатися дуже сильним.

Американські політичні