Навіть керівники ряду розвинутих країн дуже гостро реагували на діяльність ТНК. Такою була реакція Президента Франції Ш. де Голля в 1960-і роки.

Основна проблема, що стоїть перед країнами, які розвиваються, це вибір шляху розвитку, визначення тих шляхів, що найбільш ефективні для даної країни, розвивати державне чи приватне підприємництво, планову чи ринкову економіку? Які повинні бути пріоритети розвитку - сільське господарство чи промисловість? Який повинен бути рівень відносин із промислово розвинутими країнами? Яка повинна бути зовнішня торгівля, іноземні приватні вкладення, зовнішня допомога? У вирішенні всіх цих питань активну участь стали приймати ТНК. Серцевиною труднощів ТНК у відношенні країн, які розвиваються, є низька продуктивність праці, низький рівень споживання , основні економічні і соціальні фактори, пов'язані з цим. Становище погіршується зростаючим розривом між промислово розвинутими країнами і країнами, які розвиваються. Крім того, країни, які розвиваються страждають від політичної нестабільності. Вони є жертвами неоколоніалізму: одержання незалежності не супроводжується економічною незалежністю. За останній час країни, які розвиваються, створили безліч регіональних організацій, що намагаються вирішити економічні, соціальні, політичні й інші питання.

Сам розвиток країн являє собою складний процес взаємодії між національними, міжнародними елементами і містить у собі широкий комплекс економічних, політичних і соціальних проблем. Розвиток, не обов'язково пов'язаний з негайним зростанням виробництва, скороченням нерівності доходів і добробуту,є однією з основних задач. У цьому зв'язку часто ставиться питання про те, що ТНК є могутніми двигунами росту, що вони скорочують нерівність, навіть, якщо уряди не здійснюють політику, яка спрямована на її скорочення. Багато ТНК діють у країнах, які розвиваються, вкладають великі кошти в ці регіони. Правда, зараз з'явилася тенденція, коли вони стали замикати свою діяльність у рамках промислово розвитих країн, і велика частина приватних капіталовкладень концентрується у відносно розвинутих регіонах. Тому виникає питання, наскільки приватні капіталовкладення ТНК сприяють розвитку країн третього світу, і на скільки вони їм допомагають.

Проблема економічної допомоги є відносно новим підходом в економічних відносинах промислово розвитих країн із країнами, які розвиваються. Безперечно, не можна відкидати позитивну роль цієї допомоги, однак, іноземна допомога породжує дуже складну політичну проблему взаємин донора й одержувача, оскільки й у того й в іншого є свої власні інтереси. Важко відокремити іноземну допомогу від інших аспектів міжнародних відносин. Тут виникає проблема вироблення взаємно прийнятних відносин у якості центральних. Іноземна допомога, діяльність ТНК мають економічний сенс і політичний зміст. Проблеми цілей, походження, одержання можуть породжувати конфлікти і діалоги національних інтересів і силової політики. Одержуючи допомогу від іноземних інвесторів, держави прагнуть зберегти свою незалежність, але часто іноземні капіталовкладення й особливо діяльність ТНК розглядаються як намагання експлуатації місцевих ресурсів, оскільки іноземний капітал часто проникає в ті галузі економіки, що підтримують економічну залежність країн, які розвиваються, від Заходу. Вважається, що тим самим порушується сама природа економічного розвитку слаборозвинених країн і створюється, так званий, "залежний розвиток". Відзначається також, що створення філіальної економіки робить не можливим здійснення повного всебічного розвитку. Субсидії, що даються їм як придаткам метропольної корпорації, і створення анклавної економіки в слаборозвинених країнах, не здатні служити інструментом зростання, який самопідтримується. Корпорації обвинувачуються і у впровадженні невідповідних типів технологій, що використовують дороге устаткування, що веде до зростання безробіття і запобігає появі місцевих технологій. Стверджується і те, що ТНК зберігають контроль над найбільш передовими технологіями, не передають їх країнам, які розвиваються, за розумними цінами. Висувається положення, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл доходів у країнах, які розвиваються. Марксистська об'єктивна закордонна критика правильно підкреслює, що вони збільшують розрив між багатими і бідними країнами і створюють тим самим умови для нових соціальних потрясінь у цьому регіоні. Цілком обґрунтованою являється і думка про те, що вивіз прибутків за кордон підриває місцеві фінанси і перешкоджає розвитку, таким чином, місцевого підприємництва.6

Уряди багатьох країн, що розвиваються, істотно стурбовані динамікою росту ТНК. Проблема зв'язана з тим, що ТНК, наприклад, контролюють більше половини світової торгівлі сировиною й енергоносіями. Величезна фінансова сила і вплив знаходяться в їхньому розпорядженні, тому немає нічого дивного в тім, що, на думку місцевих урядів, вони ведуть переговори з позиції сили і ведуть до збільшення залежності.

Крім чисто економічної критики, давалася і дається політична оцінка діяльності ТНК. Так, вказується, що ТНК створювали місцеві уряди, що симпатизують винятково капіталізму, і при цьому зовсім не враховували національні особливості розвитку країн і регіонів Африки та Латинської Америки, вважаючи, що вони можуть робити усе, що їм заманеться. На практиці це може привести і до руйнування економіки, і до підриву способу життя, і іншим негативним наслідкам. Можна по-різному оцінювати діяльність ТНК у країнах, які розвиваються, позитивну чи негативну роль вони відіграють у цьому регіоні. Очевидно, до неї не можна відноситися як до цілком негативної чи цілком позитивної. Безперечно, існує досить негативних факторів діяльності ТНК. Однак, тут виникає досить складне питання. Чи є ці негативні результати результатами діяльності ТНК чи результатами недотепної політики самих слаборозвинених країн