5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважє за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріорітетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.

6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій кораїні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб”єктивних, так і об”єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи науквих досліджень і підготовки кадрів. Оргаізовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюются наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов”язування з усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.

Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.

З кожними черговими виборами створюється ілюзія, що першим кроком нових народних обранців стануть докорінні зміни в оподаткуванні. Минає якийсь час, і сподівання не справджується. Нові законодавчі акти часто не поліпшують, а погіршують стан справ.

У той же час аналіз критичних виступів показує, що й у їхніх авторів немає підходу до аналізу податкової системи. Кожен невдоволений чимось своїм. Одним не подабаєтся те, що податки занадто високі. Інші, виявляється , думають, що свобода підприємництва поширюється й на податки: хочу – сплачую, хочу – приховую. Але при цьому всі дружньо обурюються й звинувачують уряд у затримках виплати заробітної плати і пенсій чи невчасних оплатах державних замовлень. Найбільш радикальні пропозийії зводятся до того, що податкову систему в цілому треба скасувати і замість неї “придумати” якусь нову.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору, як і задовільнити одночасно всі побажання платників податків, неможливо, хоч, поза сумнівом, у багатьох критичних висловолюваннях і пропозиціях є раціональне зерно.Податкова політика, заичайно, потребує вдосконалення,але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.

На сесії Верховної Ради України , вже прозвучало, що законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верхоної Ради. Мовляв, не можнеа допускати, щоб міністерства і відомства писали закони “під себе”.Податкова адміністрація вважає таке твердження докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці, професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно необгрунтованих рішень.

На думку фахівців, неможливо відокреити функції збирання податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній вплив на рівень економічного розвитку суб”єктів господарювання. Ефект цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником. Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування, запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету України надійшло 2308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених платниками до відшкодуваня. Скільки ще буде пред”явлено до відшкодування,прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість більше, ніж одержить по ньому надходжень.

Ще до прийняття остаточної редакції Закону “Про податок на додану вартість” податкова