Як бачимо, це визначення є досить громіздким. На мій погляд, більш точним і лаконічним є визначення київських авторів, які визначають кримінально-процесуальні гарантії як встановлені законом засоби, які забезпечують здійснення завдань кримінального судочинства[ 6 ]. Які саме завдання має кримінальне судочинство чітко визначено статтею 2 КПК.

Проголошення завдань ще не означає їх автоматичного реального виконання. Важливо щоб із проголошенням завдань було закріплення умов і способів їх виконання.

Важливими гарантіями досягнення цілей правосуддя, вирішення конкретних задач кримінального судочинства і захисту законних інтересів осіб, які приймають участь у справі, є принципи (основні засади) кримінального процесу. Тут слід мати на увазі перш за все те, що норми, які виражають ці принципи, більш безпосередньо обумовлені цілями правосуддя, ніж будь-які інші норми, зміст яких полягає у встановленні порядку здійснення певної процесуальної дії, визначенні прав і обов’язків конкретних учасників процесу, регламентації умов і порядку складання кожного процесуального документу і т. д. Принципи кримінального процесу прямо витікають із завдань судочинства і тому саме вони і створюють основні умови їх успішного вирішення. Більшість принципів українського кримінального процесу піднесені до рангу конституційних (законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, право людини на свободу і особисту недоторканість та ін.).

Не менш важливо і те, що самі принципи кримінального судочинства, в свою чергу, обумовлюють зміст кримінально-процесуальних норм, які визначають конкретний і детальний порядок провадження у кримінальних справах. У сукупності всі ці норми являють собою систему правових гарантій, які забезпечують швидке і повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних.

Так, ст.5 КПК, виражаючи одну із сторін принципу законності, встановлює недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Це положення являє собою важливу гарантію успішного вирішення завдання кримінального судочинства – забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Одночасно з цим вказане положення обумовлює підстави і порядок притягнення в якості обвинуваченого. Розвиваючи зміст статті 5, стаття 131 КПК встановлює, що при наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Крім посилання на наявність доказів як на єдину підставу для притягнення у якості обвинуваченого, КПК містить також детальну регламентацію порядку притягнення до кримінальної відповідальності.

Такий принцип правосуддя, як гласність судового процесу, набуває якості кримінально-процесуальної гарантії в силу того, що забезпечує громадський контроль над діяльністю суду і цим сприяє встановленню справжніх обставин злочину, сприяє обвинуваченому у забезпеченні його права на захист, сприяє винесенню законного і обгрунтованого вироку.

Деякі статті кримінально-процесуального закону одночасно і надають права тому чи іншому учаснику процесу, і забезпечують здійснення цих прав. Прикладом може слугувати ст 14 КПК, яка проголошує недоторканість особи і одночасно встановлює гарантію цього права – обов’язок прокурора негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Особливими якостями кримінально-процесуальних гарантій володіють відповідні до процесуальних прав учасників кримінального процесу сформульовані в законі обов’язки суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. ЦІ обов’язки закріплені у статті 53 КПК, де сказано, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що приймають участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. У згаданому обов’язку вказаних органів найбільш повно проявляється перенесення центру ваги із проголошення на забезпечення фактичного користування правами, які надано особі в кримінальному судочинстві.

Із гарантій відновлення майнових та інших прав та інтересів громадян, які постраждали від невідповідних до закону дій посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, слід відмітити статтю 53-1 КПК “Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями” та Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (266/94-ВР від 01.12.94р).

Законодавець, враховуючи як можливість, так і реальність помилок у судово-слідчій практиці, ставить завдання – ліквідувати несприятливі матеріальні і моральні наслідки незаконних дій і рішень в кримінально-процесуальній сфері.

Для реалізації кримінально-процесуальних гарантій важливе значення має правова культура суспільства та його членів, яка є складовою частиною духовних гарантій законності. Послідовне виконання засад законності, активне використання прав і виконання юридичних обов’язків можуть бути забезпечені лише на основі високої правової культури. Це стосується всіх громадян, але особливо – посадових осіб.

Правова культура слідчого чи судді зовсім не зводиться до їх професійної майстерності. Це ще й глибока повага людини, її прав та інтересів, високе почуття законності. Якщо ж окремі слідчі та судді виправдовують незаконність тієї чи іншої дії або рішення посиланнями на “доцільність”, зневажливо відносяться до прав громадян з мотивів “нешкідливості незначного” обмеження інтересів особи та допускають інші порушення, що витікають від їх недостатньої правової культури, то навіть такі істотні процесуальні гарантії, як конституційні принципи судочинства, прокурорський нагляд в кримінальному процесі і нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих можуть виявитися безсилими і завдання правосуддя по кримінальній справі не будуть виконані.      

2. Підстави для відводу і самовідводу слідчого, прокурора, судді та інших учасників процесу 

Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, передбачено главою четвертою КПК України.

Так, підставами для відводу слідчого і особи, яка проводить дізнання, є випадки:

1.     Коли вони є