Держава встановлює відповідні правила поведінки людей сто-совно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “право-вий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділя-ються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилу-чені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва — основних і оборотних. До основних нале-жать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому про-цесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що ви-робляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продук-ти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей поля-гає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки У відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до зако-ну можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і пред-метів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби вироб-ництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилу-чені з цивільного обороту.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є У виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предме-том застави і на нього не може бути звернене стягнення по пре-тензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставина-ми. З міркувань держав-ної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоак-тивні речовини, сильнодіючі отрути тощо) Цивільний кодекс України. стаття 129..

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регу-люється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

Індивідуально визначені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна “Запорожці”);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод “Арсенал”).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1 т пшениці, 1 м3 дров, 10 л бензину, 5 м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначе-ної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредито-ру, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначена річ — є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 265 ЦК України) і боржник не вправі замінити ЇЇ грошовою компенса-цією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей борж-ник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визна-чені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

При використанні речі або знищу-ються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них нале-жать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише ви-трачаючи.

Неспожшнчми звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вка-зані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, пред-метом договору позики можуть бути споживні речі (фоші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, викорис-тавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст. 374 ЦК