До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною га-рантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозра-хункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одер-жані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також ча-стина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Об'єднання громадян оплачують працю найманих праців-ників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Організація заробітної плати будується на принципах по-єднання правового регулювання, що здійснюється державни-ми органами в централізованому порядку з галузевим, регіо-нальним і локальним регулюванням безпосередньо на підпри-ємствах. Правове регулювання оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; ко-лективних договорів; трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання влас-ників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднан-ня професійних спілок та їх представницькі органи; працівники.

Держава здійснює регулювання праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Це регулювання про-водиться на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колектив-них договорів у межах бюджетних асигнувань та інших поза-бюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і орга-нізацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночас-но з бюджетом.

Договірне регулювання оплати праці працівників під-приємств здійснюється на основі системи угод, що укладають-ся на державному (генеральна угода), галузевому (галузева уго-да), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колек-тивний договір) рівнях відповідно до Закону України від 1 липня 1993 р. “Про колективні договори і угоди”.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіо-нальною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на пе-ріод подолання фінансових труднощів підприємства на термін не більше як шість місяців.

Кооператив (об'єднання) також самостійно визначає фор-ми і систему оплати праці членів кооперативу (об'єднання) і найманих працівників з урахуванням норм і гарантій, встанов-лених законодавством. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не відноситься.

Обидва методи правового регулювання заробітної плати (як державно-нормативний, так і договірний) характеризують єдність принципів організації заробітної плати як основну форму трудових доходів працюючих. Для одержання цих доходів по-винна бути витрачена певна міра праці, яка може визначатись кількістю проведених трудових операцій або витратами певної кількості часу для виконання обумовленої роботи.

Для того щоб правильно оплатити працю, слід визначити розмір витраченої праці. Встановлення норм часу на виконан-ня певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу прийнято називати нормуванням праці.

Нормування праці є одним з механізмів управління виробництвом, методом вияв-лення резервів зростання продуктивності праці, регулятором міри праці робітників і службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці проявляється у розробленні та встановленні особливих видів норм, які узагаль-нено прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.

До норм праці відносяться норми виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась пра-ця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної ро-боти і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і ро-бочого часу, вважаються технічно обгрунтованими.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організа-ційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тим-часові та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверд-жених нормативних матеріалів для нормування праці. Однора-зові норми встановлюються на окремі роботи, що носять оди-ничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

Стаття 88 КЗпП визначає умови праці, що мають врахову-ватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм об-слуговування. Ці умови повинні бути нормальними, якими вони є при справному стані машин, верстатів і пристроїв; при на-лежній якості матеріалів та інструментів, необхідних для вико-нання роботи, і їх вчасному поданні; при своєчасному поста-чанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною до-кументацією; при здорових і безпечних умовах праці, коли дот-римуються правил і норм техніки безпеки.

Перегляд норм виробітку, норм часу і норм обслуговування при незмінній тарифній ставці автоматично знижує розцінки на одиницю продукції або роботи. Незважаючи на це, норми часу необхідно періодично зменшувати, а виробітку — відпові-дно підвищувати. Будь-яка, навіть найдосконаліша і найобґрунтованіша у свій час норма рано чи пізно застаріває, відстає від рівня техніки, втрачає свою мобілізуючу роль і стимулюю-чий вплив на зростання продуктивності праці.

Зростання заробітків за рахунок легкого перевиконання за-старілих, занижених норм не можна вважати закономірним. Продуктивність праці зростає не тільки за