Під наклепом, передбаченим ст. 125 КК України, слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хочаб одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганблять потерпілого. Завідомою неправдивістю визначається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності.

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганблять потерпілого, а також самопоширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел). Не визначається наклепом і повідомлення неправдивих відомостей тільки потерпілому. В такому разі винний може нести відповідальність за образу при наявності ознак цього злочину.

На відміну від наклепу при образі винний принижує честь і гідність потерпілого шляхом висловлювання нецинзурних чи брутальних слів, вчинення непристойних або насильницьких дій, або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці потерпілого в формі яка різко суперечить прийнятому стикуванні між людьми.

Одночасне поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганблять потерпілого та принижують його людську гідність непристойними висловами чи діями утворюють сукупність злочинів і має кваліфікацію за ст. 125 і 126 КК України.

Слід відмежувати наклеп від завідомо неправдивого доносу (ст. 177 КК), при якому дії винного полягають у повідомленні судді, прокурору, слідчому або органу дізнання завідомо неправдивих відомостей про начебто вчинений або підготовлюваний злочин з метою незаконного притягнення громадянина до кримінальної відповідальності.

При розгляді справ даної категорії не повинно бути допущено безпідставної відмови в порушенні кримінальної справи за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки наклепу або образи в діях особи, на яку подано скаргу, а так само порушення справ при відсутності законних підстав.

За ознаками ч.2 чи ч.3 ст. 125 КК України суддя або суд мають право порушити кримінальну справу і без скарги потерпілого. Порушену справу за ч.1 цєї статті, а також щодо неповнолітнього за ст. 126 КК слід надіслати прокурору для проведення попереднього слідства.

При вирішенні питань про порушення чи відмову в порушенні справи за ст. 125 КК України не може бути наперед оцінені докази і відмовлено в порушенні кримінальної справи за мотивами, що поширені відомості відповідають дійсності або не ганблять потерпілого, або є наслідком помилки особи в їх достовірності, оскільки таку оцінку може зробити суд тільки після дослідження доказів у судовому засіданні.

До порушення кримінальної справи суддя або суд згідно з ч.2 ст. 95 КПК України зобов"язані попередити скаржника про відповідальність за неправдивий донос та взяти з нього відповідну підписку.

Згідно з законом суддя має право відмовити в порушенні кримінальної справи, а суд чи суддя одноособово - закрити провадження в справі та передати матеріали на розгляд товариського суду, якщо в діях особи є ознаки наклепу або образи, що не являє великої суспільної небезпеки, і ця особа може бути відправлена за допомогою заходів громадськоо впливу. Матеріали що до осіб, які неодноразово вчинилизначні правопорушення, як правило, не повинні передаватися на розгляд товариського суду.

До прийняття такого рішення відповідно до ст. 71, 81 12 КПК України повинно бути з"ясовано, чи не заперечує проти передачі матеріалу до товариського суду особа, на яку подано скаргу, а також думку потерпілого з даного питання і в разі прийняття такого рішення повідомити про це потерпілого. Недодержання даних вимог є істотним порушенням прав вказаних осіб і підставою для скасування постанови судді про відмову в порушенні кримінальної справи або ухвали суду (постанову судді) про закриття справи.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання особі, визнаній винною у наклепі або образі необхідно дотримуватися вимог ст. 39 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №6 "Про практику призначення судами України мір кримінального покарання".

У справах про злочини, передбачені ч.1 ст. 125 та ст. 126 КК України, потерпілому належить право підтримувати обвинувачення та подавати необхідні докази. У скарзі на ім"я суду потерпілий повинен викласти прохання про порушеня справи щодо конкретної особи, вказати час, місце і спосіб поширення завідомо неправдивих вигадок або нанесення образи, навести докази, що підтверджують вчинення злочину.

При підготовці цивільної чи кримінальної справи до судового розгляду необхідно ширше використовувати можливості сторін, потерпілого, підсудного у збиранні й поданні необхідних для розгляду справи доказів. При недостатності доказів суд може вимагати від цих осіб подати додаткові докази або витребувати їх за клопотанням останніх (ст.30 ЦПК України) або власною ініціативою (ст. 66 КПК України).

До вирішення питання про порушення кримінальної справи про наклеп або образу суддя у відповідності за ст. 27 КПК України повинен роз"яснити потерпілому його право на помирення з особою, на яку подано скаргу. В разі коли примирення досягнуто, суддя має винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а суд (чи суддя одноособово) - винести ухвалу (постанову) про закриття справи за п.6 ст. 6 КПК України. Проте, слід мати на увазі, що не може бути закрита за примиренням потерпілого з обвинуваченим справи про наклеп або образу, порушена прокурором, а також у випадках передбачених ч.4 1 ч. 5 ст. 27 КПК України.

Законодавством України про адміністративні правопорушення передбачено завдання охорони суспільного ладу, державного і громадського порядку, а також охорону особистих прав і свобод громадян, поваги до прав, честі і гідності громадян і організацій та інші права передбачені ст. 1 КУпАП.

Відповідно до ст. 5 "Загальної Декларації прав людини" від 10 грудня