Нк можна обійти увагою зміст ст. 9 Закону України "Про власність", в якій записано, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об"єктами права виключної власності народу України. На перший погляд складається враження, що даною статтею передбачена ще одна форма власності. Однак комплексний аналіз Закону "Про власність" дає підстави для висновку про безпідставність такого припущення. Перераховані об"єкти є загальнодержавною власністю, для яких законодавець встановив особливий правовий режим (ст. 10 Закону "Про власність"). Водночас існує певна неузгодженість між положенням про право виключної власності на землю і нормами Земельного кодексу України, які передбачають право приватної і колективної власності на землю. Така суперечність могла б бути усунена, якби в Земельному кодексі передбачалось не право власності на землю, а право власності на земельні ділянки.

Нижчий рівень усуспільнення має комунальна власність, суб"єктами якої, як вже зазначалось, є адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних Рад народних депутатів. Управління нею здійснюють відповідні місцеві Ради народних депутатів, а також уповноважені ними державні органи (зокрема, виконавчі комітети Рад). За Законом України від 27 березня 1992р. "Про місцеві Ради народних депутатів і регіональне самоврядування" органи місцевого самоврядування мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць підприємств (об"єднань), установ і організацій, їх структурних підрозділів та інших об"єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають особливо важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб населення даної території, функціонування місцевого господарства;

2) передавати об"єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об"єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та їх об"єднанням відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об"єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об"єднаннями), організаціями та установами;

3) на переважне придбання приміщень, споруд, інших об"єктів, розташованих на їх території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб населення, особливо найменш соціально захищеної його частини;

4) мати об"єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" до об"єктів комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об"єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров"я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв"язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного розвитку відповідної території, а також майно, передане у власність адміністративно-територіальної одиниці іншими суб"єктами права власності.

Первісно комунальна власність утворилась (виникла) внаслідок виділу із загальнодержавної власності відповіжної частини майна на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю). Постановою затверджено перелікк державного майна України, яка передається до комунальної власності, а також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць. Така передача майна не є одноразовим актом. Процес розмежування власності відбувається і сьогодні, а також продовжуватиметься в майбутньому. Так, постановами Кабінету Міністрів України від 3 січня 1995 р., 2 лютого 1995 р., 13 лютого 1995 р. здійснена передача загальнодержавного майна до комунальної власності. Причому можливий і зворотній процес. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. були прийняті пропозиції Житомирської і Полтавської обласних Рад народних депутатів про передачу майна ряду державних комунальних підприємств до загальнодержавної власності.

Вобох випадках передача майна здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. "Про порядок передачі підприємств, об"єднань, організацій, установ, будинків і споруд" з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

Отже, нова конструкція права державної власності істотно відмінна від державної власності радянського періоду. Новим законодавством про власність передбачені багатосуб"єктність права державної власності, можливість динамічного переходу в інші форми власності, рівноправність з іншими формами власності та інші новели. Водночас нова конструкція права державної власності не позбавлена і правової невизначеності. Так, зокрема, виникають сумніви щодо правомірності віднесення комунальної власності до державної, оскільки ступінь усуспільнення останньої незрівнянно вищий. Тому є ідстави погодитись з тими авторами (Я.М. Шевченко), які вважають, що власність адміністративно-територіальних одиниць не може бути державною власністю, бо всій державі і всьому народу, який уособлює держава, не належить.

2. Підстави виникнення права державної власності.

Державна власність виникає різними способами (юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності стала націоналізація засобів виробництва. А надалі державна власність поповнювалась переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди.

1. Націоналізація - це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Одночасно з націоналізацією здійснювалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. Націоналізація - це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах). Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об"єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників