Право на свободу і особисту недоторканність.

Конституційне право на свободу є одним з найбіль-ших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необ-хідні для всебічного задоволення потреб особи, а й за-безпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закла-дено обмеження для свободи інших людей, особливо по-садових

осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здо-ров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною до-лею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо). Га-рантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.

Нововведенням Конституції України є встановлення такої важливої гарантії свободи і недоторканності, як су-довий порядок арешту, утримання під вартою. Значення даної гарантії полягає в тому, що вона закріплює недопу-стимість арештів громадян в принципі, встановлює виня-тковий порядок арештів (тобто як виняток із загального принципу) і, визначаючи особливу юридичну процедуру арештів, передбачає контроль за їх законністю з боку су-дових органів.

Ефективність гарантії цього права, передбаченого ст. 29 Конституції України, забезпечується тим, що дер-жава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено роди-чів затриманого чи заарештованого.

Кримінально-правовими гарантіями права недотор-канності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або за-тримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.

Адміністративно-правовими гарантіями права недо-торканності людини є юридична регламентація підстав, термінів і форм адміністративних затримань та арештів, дисциплінарна відповідальність службових осіб, винних у порушенні недоторканності людини.

Існують і цивільно-правові гарантії права недотор-канності людини. Основа цих гарантій закріплена у ст. 56 Конституції України, яка передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завда-ної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України) є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших по-сягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчи-ти факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

Правом на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які прожи-вають за договором найму. При цьому житлом визнаєть-ся і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність по-ширюється на особисті речі та папери, що виключає не-законні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, — такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках не-згоди інших проживаючих.

Безперечно, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні зло-чину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Право таємниці листування, телефонних розмов, те-леграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на не-доторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї. Вимога права про забезпечення таємниці повідо-млень виходить за межі приватного життя і значною мі-рою поширюється на сферу службових або суспільних відносин.

Гарантія цього права забезпечується переважно нор-мами адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального права. За порушення встановленої Конс-титуцією гарантії цього права винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 131 Кримінального кодексу України. Накладання арешту на кореспонденцію і вилучення її в поштово-телеграфних установах, запобігання розголошенню у судовому розгля-ді справи відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, регулюються відповідними статтями Крймінально-процесуального кодексу України. Щодо обмеження цього права в Конституції зазначається, що винятки можуть бути встановлені лише судом у випад-ках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати потрібну ін-формацію неможливо.

Невтручання у сімейне й особисте життя.

“Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються норма-ми права. Поведінка людей у цій сфері визначається го-ловним чином особливостями їхньої психології та існую-чими в суспільстві нормами моралі”. [4,110] Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права між-особистісних відносин, які будуються на почуттях друж-би, любові, поваги чи