Економічні права людини і громадянина.

Окрему важливу групу основних прав і свобод люди-ни та громадянина України складають соціально-економічні права.

Конституція України 1996 р. виходить з принципово нової ідеології в закріпленні цих прав порівняно з ідео-логією колишніх радянських конституцій, в яких прого-лошувалась вирішальна роль держави у наданні людині економічних прав. Це особливо виявляється у питанні про власність.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина во-лодіти, користуватися та розпоряджатися своєю влас-ністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Соціально-економічні права— це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визнача-ють місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як тру-дівника.

За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:

1) право приватної власності (Ст. 41);

2) право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (Статті 13, 41)

2) право на підприємницьку діяльність (Ст. 42);

3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (43);

4) право на відповідні умови праці (43);

5) право на справедливу оплату праці (43);

6) право на соціальне забезпечення та захист (46);

7) право на захист прав споживачів (42);

8) право на страйки с приводу економічних та соціальних питань (44);

Систему основних прав і обов'язків громадянина в галузі економічного життя складають:

Право на приватну власність (ст. 41). Ч. 1 ст. 41 Конституції України надає кожній людині право во-лодіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної праці. Конституція України не визначає об'єктів приватної власності.

Об'єктами права приватної власності виступають: майно (речі), природні ресурси, які можуть бути в ци-вільному обігу, а також результати інтелектуальної, твор-чої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, інші результати інтелектуальної творчої праці.

В цьому відображено той факт, що приватна влас-ність в сучасних умовах має не тільки економічну функ-цію. Вона служить також засобом всебічного і вільного розвитку особи, створюючи можливості задовольняти не лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні по-треби і запити особи. Гарантування приватної влас-ності — це один із важливих факторів соціальної ста-більності, засіб підвищення добробуту населення.

Непорушність приватної власності і право на успад-кування гарантується законом та захищається судом. За-кон визначає способи набуття приватної власності та межі користування нею задля забезпечення виконання нею її функцій і доступності для всіх. Ніхто не може бу-ти протиправне позбавлений своєї власності.

Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути здійснене тільки на підставах і в порядку, пе-редбачених у законі, за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Здійснення громадянами пра-ва власності не повинно порушувати прав інших осіб. Кожний має право охороняти свою власність усіма за-конними засобами.

Право на підприємницьку діяльність (ст. 42). У статті зазначається: "Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом". Це право озна-чає, що кожний сам вільний вибирати, орієнтуючись на свої бажання і можливості, чим займатися: стати підпри-ємцем, менеджером на акціонерному підприємстві або розпочати індивідуальну трудову діяльність. Людина мо-же визначитися, що вигідно для неї особисто, і зазда-легідь вирішити, коли і що треба робити, що від кого і в якому обсязі й на яких умовах вимагати для реалізації своїх економічних прав та інтересів. Проте приватна ініціатива не може суперечити суспільній користі та мо-ралі, завдавати шкоди особистій безпеці, правам людини та її гідності, порушувати норми економічної безпеки.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підпри-ємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого само-врядування обмежується законом.

Вільне підприємництво і вільність договорів гаран-туються. Не допускається монопольна підприємницька діяльність і недобросовісна конкуренція.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються су-дом загальної юрисдикції або арбітражним судом відпо-відно до їх компетенції.

Право на користування об'єктами державної та кому-нальної власності (статті 13, 41) означає, що кожний гро-мадянин має право користування природними об'єкта-ми права власності народу згідно із законом (ст. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користу-ються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами гро-мадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють держав-ним чи комунальним майном.

Право на працю (ст. 43) — одне з фундаментальних, пріоритетних соціальних прав, в ч. 1 ст. 43 дається загальне визначення цього права і передбачаються гаранти його здійснення.

Зокрема, у Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на