параграфа я хотів би висловити деякі свої міркування щодо правової гарантії безпеки потерпілих під час судового розгляду справи. У Конституції України (ст. 3) наголошується: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". У Законі України від 23 грудня 1993 р. "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" передбачено, що серед осіб, які мають право на забезпечення безпеки, є потерпілий та його представник у кримінальній справі. А в ст. 7 цього ж Закону є перелік заходів забезпечення безпеки, а саме: особиста охорона, охорона житла і майна; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; заміна документів та зміна зовнішності; зміна роботи або навчання; переселення в інше місце проживання; поміщення до дошкільної виховної установи чи установи органів соціального захисту населення; забезпечення конфіденційності відомостей про особу; закритий судовий розгляд Див.: Законодавство що регулює діяльність судів та визначає статус судді судів України. – К.,1994.. Приводом для вжиття цих заходів, крім інших, є також заява учасника кримінального судочинства чи близького родича. Однак ні цей закон, ні Кримінально-процесуальний кодекс не передбачають роз'яснення порядку застосування заходів безпеки особам, які мають право на ці заходи. А тому вони через необізнаність не мають можливості реалізувати своє право у практичній площині, хоча гостра потреба в цьому є. Бо і на свідків, і на потерпілих родичі обвинувачених і підсудних часто чинять шалений тиск, намагаючись схилити їх до зміни показань на користь винних осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, щодо потерпілих висловлюються різні погрози.
Останнім часом на практиці судді почали застосовувати вказані норми закону та проводити з метою забезпечення безпеки потерпілих і свідків обвинувачення закриті судові засідання
Як показує практика, більшість із них відчуває страх від спілкування зі злочинцем як на попередньому слідстві, так і в суді. І ці переживання не безпідставні: адже деякі обвинувачені як на очних ставках, так і під час допиту в суді поводяться агресивно щодо осіб, які викривають їх у вчиненні злочину.
А тому ст. 49 КПК України, яка регламентує права потерпілого, слід доповнити вказівкою на те, що він має право клопотати перед слідчим і судом про збереження в таємниці від обвинуваченого (підсудного) і його захисника своїх анкетних даних або про свою "анонімність" у кримінальному процесі. Внаслідок розгляду такого клопотання слідчий (з санкції прокурора) виносить постанову, а суд (суддя) - ухвалу (постанову). Дані про особу потерпілого повинні зберігатися окремо від матеріалів справи, про що робиться відмітка слідчого в додатку до обвинувального висновку.
3.2. Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному порядках
Важлива роль у забезпеченні законності та охороні прав потерпілих належить судам вищого рівня, які згідно з кримінально-процесуальним законом проводять перевірку правосудності судових рішень у апеляційному та касаційному порядку. Нові умови, що склалися внаслідок демократичних перебудов, неминуче вимагають оновлення та вдосконалення розширення правового статусу осіб, які беруть участь у судових засіданнях, прояву додаткової турботи про захист їхніх прав і законних інтересів, а тому вважаю за необхідне висвітлити низку проблем, пов'язаних із посиленням гарантій прав потерпілого під час перегляду справ у апеляційній та касаційній інстанціях.
Неабияка роль у реалізації завдань кримінального судочинства відводиться діяльності судів другої інстанції із забезпечення набрання чинності законним та обгрунтованим вироком, коли не лише правильно вирішено кримінальну справу, а й дотримано прав усіх учасників кримінального процесу, в тому числі й потерпілого, під час проведення попереднього розслідування і судового розгляду. Суворе дотримання законодавства, що регламентує участь потерпілого у кримінальному судочинстві, - невід'ємна умова виконання завдань правосуддя.
Практично завжди порушення процесуальних норм може бути оцінене як таке, що перешкоджає досягненню якоїсь мети, чи як таке, що порушує якийсь принцип чи загальне положення, у кримінальному судочинстві та, принаймні, як таке, що суперечить засаді законності у кримінально-процесуальній діяльності.
Тому правильним є те, що в разі незгоди потерпілого чи його представника з винесеним вироком, постановою або ухвалою суду першої інстанції їм надається право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку (ст. 347 КПК України). Вони також можуть оскаржити вирок і в тій його частині, що стосується цивільного позову.
Апеляційна скарга складається в будь-якій формі, але в ній обов'язково зазначається, з чим і чому потерпілий не погоджується. Після внесення змін у кримінально-процесуальний кодекс з’явилась нова стаття 365 – межі розгляду. Попередня редакція передбачала, що апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість вироку в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі тих, від яких скарги не надійшли і щодо яких не принесено касаційного подання. Чинна ж редакція передбачає, що вирок, ухвала, постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційноим судом в межах апеляції. Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких у відповідності до ч.1 ст.229, та ст.301 докази не досліджувалися, не перевіряються. Я вважаю, що така зміна є цілком доцільною, адже тепер апеляційні суди не будуть здіснювати такий великий обсяг роботи як раніше. Апеляційна скарга на вирок, що не набрав чинності, подається протягом 15 діб від дня проголошення вироку до суду, який постановив вирок, крім випадків, спеціально передбачених КПК. ч.5 ст.349 кодексу предбачає винятки, зокрема: апеляції на ухвалу