участі потерпілого під час розгляду кримінальної справи в касаційному порядку. В ч. 2 ст. 391 КПК України зазначено: У засіданні суду касаційної інстанції, яке проводиться за участю прокурора, можуть брати участь особи вказані у статті 384 КПК …потерпілий і його представник. "У необхідних випадках на засідання суду, що розглядає справу в касаційному порядку, можуть бути запрошені ці особи для дачі пояснень. Тобто законодавець передбачає можливість участі потерпілого в касаційному провадженні, а також в тому випадку коли суд запросить цих осіб для дачі пояснень. Вважаю це положення досконалішим з точки зору попередньої редакціі, що сприяє повнішій участі потерпілого на цій стадії.
Особам, які вправі подати касаційну скаргу (а туди відноситься і потерпілий і його представник) надається можливіть ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги.
При подачі касаційної скарги чи подання додається стільки її копій, щоб їх можна було вчручити всі учасникам судового процесу, інтересів яких вона стосується. Враховуючи ч.4 ст.389 КПК, де сказано, що про призначення розгляду касаційний суд повідомляє прокурора та осіб, перелічених у ст.384 КПК, тобто повідомлення осіб про розгляд - це обов’язок суду. Також про зміну дати розгляду суд зобов’язаний повідомити заінтересованих осіб (ч.3 ст.392).
Касаційний суд від потерпілого на ствердження або спростування доводів, викладених в карзі може прийняти нові докумети яких не було в справі. Але потерпілий має вказати яким шляхом вони були отримані та яке значення вони мають для вирішення справи.
Необхідно сказати також про новеллу, яку внесли нещодавні зміни. Обсяг перевірки справи касаційним судом значно звужено. За попередньою редакцією касаційний суд мав перевіряти справу в повному обсязі. А чинна редакція, зокрема ст.395, зазначає: “касаційний суд перевіряє законнісь та обгрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково подвними матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене”. Але ще зазначено, що суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище виправданого.
Ще одне право надали потерпілому внесені зміни в червні 2001р. Обвинувальний або виправдовувальний вирок може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав подав скаргу потерпілий чи цого представник. На мою думку закріплення в законі вказаних пропозицій позитивно вплинуло на реалізацію прав потерпілих у стадії касаційного провадження в кримінальних справах.
Не регулюється законом питання про повідомлення потерпілому результатів розгляду справи в касаційному порядку, коли він не був присутнім у засіданні суду другої інстанції, хоча деякі рішення істотно зачіпають його інтереси. Оцінюючи цю проблему в цілому, вважаю, що бажано було б передбачити в законі обов'язок суду викликати їх для участі в засіданні суду касаційної інстанції та в обов'язковому порядку знайомити потерпілих із рішеннями касаційної інстанції незалежно від того, брав потерпілий участь у судовому засіданні чи ні.
Слід зазначити, що чинне законодавство про перевірку законності та обгрунтованості судових рішень у кримінальних справах поряд із позитивними моментами вирізняється істотними хибами, що шкодять як інтересам учасників процесу, так і правосуддю в цілому.
ВИСНОВОК
Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство України спрямоване головно на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. Це, своєю чергою, зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), що є виправданим. Проте неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, потерпілих від злочину, захищені законом менш рішуче.
Передовсім слід відзначити явну недосконалість правойого статусу інституту потерпілого, що чинить негативний нплив на його участь у процесі, ставить у нерівне становище з обвинуваченим. Це виявляється в диспропорції обсягу прав потерпілого та обвинуваченого (у першого він значно вужчий), в регламентації процесуальної процедури щодо потерпілого (інколи вона не є чітко визначеною), у проблемі відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином, загальному характері, що призводить до меншої гарантованості реалізації потерпілим своїх прав. В ст. 16 КПК закріплено принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом, а в ст. 21 кодексу чомусь лише відносно підозрюваного, обвинуваченого та підсудного закріплено принцип забезпечення права на захист. Потерпілому ж чомусь право на захист Кримінально-процесуальним кодексом не гарантується!
Держава зацікавлена в розширенні й максимальному використанні громадянами прав, наданих їм законом. Адже реалізація потерпілими прав, закріплених за ними кримінально- процесуальним законодавством, необхідна не лише для обстоювання та задоволення особистих інтересів, а й для запровадження конституційних засад кримінального судочинства, залучення громадян до боротьби зі злочинністю, що сприятиме зміцненню законності.
Судово-правова реформа в Україні спрямована переважно на створення об'єктивного слідства, кваліфікованого сильного захисту та незалежного суду. Рівночасно, щоб ця триєдина формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би досягнення об'єктивної істини в кожній справі. У зв'язку з дим важливе значення має правовий статус потерпілого та його вдосконалення. Потерпілий від злочину, як і решта учасників кримінального процесу, має право на те, щоб його законні інтереси були забезпечені. Законодавець враховує це право, але, на жаль, не повною мірою і не завжди.
Тому я й спробував розв'язати комплекс проблем щодо вдосконалення правового статусу потерпілого у кримінальному процесі України. Адже одним із напрямків судово-правової реформи є створення такого судочинства, яке гарантувало б право на захист не лише підозрюваному, обвинуваченому та підсудному, а й потерпілому, затверджувало б рівність усіх учасників процесу