У діяльності органів внутрішніх справ відмова в порушенні кримінальних справ набула надмірного поширення. Часто слідство підміняється довгими перевірками, внаслідок яких важливі докази втрачаються, а злочинці не лише переховуються, а й продовжують злочинну діяльність. Практика свідчить, що здебільшого не порушуються справи про крадіжки, пограбування, розбійні напади, а вони якраз і вимагають термінових слідчих дій. Це призводить до того, що розкриття цих злочинів найбільш низьке.

Практика показує, що найчастіше допускаються необгрунтовані відмови у порушенні кримінальних справ, порушення строків перевірки заяв і повідомлень про злочини. У порушенні кримінальної справи нерідко відмовляють із підстав, не передбачених законом. Характерною ознакою постанов про відмову в порушенні кримінальної справи по матеріалах про нерозкриті злочини є те, що мотивування цих постанов здебільшого грунтується на припущеннях, а не на конкретних фактичних даних. У таких постановах мають місце посилання на "малозначимість" вчиненого або ж на "недоцільність" порушення кримінальної справи, оскільки даний злочин вже не є "суспільне небезпечним" або ж особа, що його вчинила, перестала бути "суспільне небезпечною".

Невжиття передбачених законом заходів відносно повідомлень і заяв про злочини або приховування останніх від обліку являють собою також порушення законності, які, на жаль, ще зустрічаються на практиці.

Відмова в порушенні кримінальної справи тягне за собою реалізацію певних рішень. Передусім це - повідомлення заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій, від яких надійшли повідомлення чи заява. На практиці вимога ст. 99 КІІК про повідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи нерідко не виконується . А це позбавляє їх можливості оскаржити рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Тому пропонується доповнити ст. 99 КПК вказівкою про те, що заінтересованим особам та їхнім представникам слід роз'ясняти порядок оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, про що робиться відмітка в матеріалах перевірки або складається спеціальний протокол. У повідомленні слід вказати підстави винесення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, порядок і строки оскарження в разі незгоди з ним. З надходженням клопотання від зацікавлених осіб їм має видаватися копія постанови про відмову в порушенні кримінальної справи Письменний Д.П., Лукьянчиков В.Д Исполнение постановления об отказе в возбуждении уголовного дела // Проблемы соц.законности. – Харьков 1988.. Така вимога закону стала б важливою умовою своєчасної реалізації зацікавленими особами свого права на оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, реальною гарантією права на оскарження дій посадових осіб.

Існують особливості реалізації прав потерпілого за протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Ця форма є особливим видом провадження в стадії порушення кримінальної справи.

Протокольну форму досудової підготовки матеріалів по деяких видах злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, було введено з метою розвантаження слідчих, аби вони змогли зосередити свої зусилля на розслідуванні тяжких злочинів Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. – М., 1989. . Згідно зі ст. 425 КПК України протокольна форма досудової підготовки матеріалів проводиться у справах про злочини; передбачені ч.1 ст.133; ст.164; ч.1 ст.185; ч.1 ст.186; ч.1 ст.188; ч.1 ст.190; ч.1 ст.194; ч.2 ст.202; ч.1 ст.203; ч.1 ст.205; ч.1 ст. 212; ч.1 ст.213; ч.1 ст.225; ч.1 ст.226; ч.1 ст.245; ст.247, 247; ч.1 ст.248; ст.249; ст.250; ч.1 ст.296; ст.395 Кримінального кодексу України.

Основна особливість протокольної форми полягає в тому, що підготовка матеріалів для розгляду їх у суді ведеться без порушення кримінальної справи. Крім того, не виноситься постанова про притягнення як обвинуваченого, про визнання особи потерпілою, про призначення експертизи і т. ін. З матеріалами закінченого провадження знайомиться лише правопорушник, про що робиться відповідна відмітка в протоколі (ст. 426 КПК).

Після вирішення питання про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду суддя одноособово зобов'язаний вирішити перелічені у ст. 253 КПК питання, пов'язані з підготовкою до розгляду в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 6 від 27 червня 1986 р. "Про практику застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів" визначає, що коли злочином заподіяно особі моральну, фізичну або майнову шкоду, в суді необхідно вирішити питання про визнання її потерпілою. Особа, визнана потерпілою, сповіщається про це з роз'ясненням права на ознайомлення з матеріалами справи.

Необхідно зазначити, що в процесуальній науці немає єдиної думки відносно доцільності введення протокольної форми досудового підготовування матеріалів. В.І. Басков, наприклад, писав: "...якщо особою, яка провадить досудову підготовку матеріалів, буде виконане головне завдання кримінального судочинства - встановлення істини, то нераціонально відмовлятися від такої диференціації судочинства" Там само. . А.М. Денисюк вважає, що протокольна форма "дозволяє швидко вияснити обставини вчиненого злочину з використанням специфічних засобів доказування, складанням протоколу і поданням його до суду для розгляду по суті" Денисюк А.М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів, здійснювана працівниками органів внутрішніх справ. – К.,1993..

Ю.М. Бєлозьоров і Л.М. Карнєєва зазначають, що "така диференціація суттєво знизила навантаження слідчих органів внутрішніх справ за рахунок звільнення їх від необхідності вести попереднє слідство у справах про злочини, провадження в котрих могли б у протокольній формі здійснювати органи дізнання" Белозеров Ю.Н., Карнеева Л.М. Протокольная форма судебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процесе.