Я вважаю, що обидві концепції не можуть бути визнані за абсолютно правильні, і взагалі неможливо знайти єдине вирішення цієї проблеми. Факти невизнання органами розслідування особи потерпілою як такі не завжди тягнуть повернення справи на дослідування. Це питання повинне вирішуватись окремо у кожному конкретному випадку, залежно від наслідків, до яких призвело невизнання особи потерпілою.

Проведене нами вивчення судової практики показало, що недотримання прав потерпілих рідко розцінюється судами як істотне порушення кримінально-процесуального закону. Немає необхідності переконувати в тому, що коли прокурори та суди не повертатимуть справи на дослідування через порушення прав потерпілих, то навряд чи можна розраховувати на серйозні зміни у ставленні до цього учасника процесу на попередньому слідстві.

Найчастіше інтереси потерпілих зачіпаються в разі зупинення та закриття кримінальних справ. Практика дає чимало прикладів, коли саме під час зупинення й закриття справ допускаються найгрубіші порушення прав людини, яка фактично постраждала від злочинного посягання. І правильно вказує В.Є. Юрченко, що зупинення провадження у справі з будь-яких підстав завжди торкається законних інтересів потерпілого Юрченко В.Е. О правах и законных интересах потерпевшего при приостановлении производства по уголовному делу..

Тому особливого значення слід надати правам і законним інтересам у разі зупинення провадження в справі. Таке провадження може бути зупинене у трьох стадіях кримінального процесу: попереднього розслідування, віддання до суду, судового розгляду. Перелік підстав для зупинення неоднаковий, більше всього їх у стадії попереднього розслідування. Стаття 206 КПК України передбачає такі підстави зупинення слідства: коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме; коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає провадженню у справі; коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Зупинення провадження з будь-якої підстави завжди стосується законних інтересів потерпілого. Потерпілий здебільшого зацікавлений у тому, щоб особу, від дій якої він постраждав, було встановлено, притягнено до кримінальної відповідальності, щоб вона зазнала заслуженого покарання. Тому для потерпілого важливо знати, чи справді є підстави для зупинення провадження у справі, чи було вжито всіх заходів для встановлення особи, що підлягає притягненню як обвинувачений, до розшуку обвинуваченого.

На жаль, на практиці трапляються випадки, коли законні інтереси потерпілого залишаються незахищеними, особливо у нерозкритих злочинах. Навряд чи можна погодитися з тим, що громадянин, який безпосередньо постраждав від злочину, майже повністю позбавлений про-цесуальних прав у разі зупинення провадження в кримінальній справі. На мою думку, права потерпілого та його представника в разі зупинення провадження у справі слід розширити.

Насамперед потерпілий та його представник повинні знати про зупинення провадження у справі. Як повноправний учасник процесу, зацікавлений у тому, щоби кримінальну справу було доведено до кінця, потерпілий не може перебувати в необізнаності щодо перебігу справи. Це ж правило стосується і його представника, який повинен охороняти законні інтереси потерпілого. Тому необхідно передбачити в законі обов'язок органу дізнання, слідчого, судді та суду повідомити потерпілого і його представника про зупинення провадження у справі протягом доби. У повідомленні мають бути викладені підстави й мотиви зупинення провадження у справі. Питання про те, яким чином повідомляти, має вирішуватись у кожному конкретному випадку. Це може бути виклик потерпілого до слідчого чи письмове повідомлення поштою. Однак у кримінальній справі обов'язково завжди повинні бути дані, що підтверджують факт повідомлення.

Крім того, потерпілий і його представник повинні мати право на ознайомлення з матеріалами, що є підставою для зупинення провадження у справі. Особливо це стосується пунктів 1 і 3 ст. 206 КПК України. Ознайомлення з такими матеріалами дозволить їм упевнитись у правильності винесеного рішення: чи існують підстави для зупинення, зазначені в законі, чи вжито всіх необхідних заходів до встановлення особи, що вчинила злочин, чи додержано строків, по закінченні яких допускається зупинення, та ін. У разі незгоди потерпілого з зупиненням провадження він та його представник після ознайомлення з матеріалами справи зможуть більш обгрунтовано викласти це в скарзі.

Доречно навести таке порівняння. З моменту закінчення попереднього слідства в будь-якій його формі, в тому числі й через закриття кримінальної справи, потерпілий та його представник мають право знайомитися з усіма матеріалами справи. З матеріалами зупиненого провадження їм знайомитись не дозволено, хоча провадження в зупиненій справі інколи може бути й закрите, наприклад, за скінченням строку давності. Однак у цьому випадку знайомитися з матеріалами справи потерпілому та його представникові вже нема рації.

І, зрештою, потерпілий та його представник повинні мати право оскаржити постанову (ухвалу) про зупинення провадження, оскільки зупиненням зачіпаються законні інтереси потерпілого.

Не можна не погодитися з В.Д. Ломовським, який пише, що в разі зупинення провадження в справі не виконуються завдання кримінального судочинства, залишаються без задоволення права та законні інтереси потерпілого і цивільного позивача. Право на оскарження постанов органів розслідування в зупинених справах - це практична необхідність, спрямована на підвищення відповідальності цих органів за розкриття злочинів, за розшук обвинувачених Ломовський В.Д. Приостановление производства по уголовному делу в советском уголовном процесе: Автореф..

Тому вважаю за доцільне встановити строк, упродовж якого допускається оскарження таких постанов. Думаю, що він повинен бути таким же, як і в разі закриття кримінальної справи (тобто семиденний строк від дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про зупинення).

Залишається невирішеним питання, чи потрібно знайомити потерпілого з матеріалами кримінальної справи, що закрита, чи лише вручати йому копію постанови про закриття справи. У