іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інсти-туту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, не-можливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи систе-ми, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розви-тку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, немо-жливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи про-куратури, державного управління, інші організації та окремих гро-мадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, держа-вні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне право-ве становище суду (статті 15, 30, 143, 179).
Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.
Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативно-го закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавс-тві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-пра-вового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуа-льної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний фо-рмалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Кла-сифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою норматив-ного закріплення.
До принципів цивільного процесуального права, закріплених Ко-нституцією України, належать такі принципи: здійснення правосуд-дя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалі-зації побудови системи судів загальної юрисдикції
(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і прися-жних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійс-нення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випа-дках народними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування техніч-ними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадяни-на (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).
До принципів цивільного процесуального права, закріплених за-конодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єкти-вна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна про-цесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, ус-ність, безпосередність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).
4. Принципи, закріплені Конституцією України.
Здійснення правосуддя виключно судами.
Правосуддя в цивіль-них справах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення циві-льних справ у встановленому законом порядку. Конституція Укра-їни (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнен-ня цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси-ни, що виникають у державі.
Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створен-ня надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Кон-ституції).
Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і викона-вчої