ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, пе-редбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює" іноземну валюту на валюту Ук-раїни, то її дії є продажем іноземної валюти, а не ку-півлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є, відпо-відно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не ку-півлею чи продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню зміс-ту терміну «валютні операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються «операції, пов'язані з переходом права власності на ва-лютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».
На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'яс-ненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства що-до порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незакон-ною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:
1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незакон-ний обмін валютних цінностей;
2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незакон-ний продаж належних йому валютних цінностей і як не-законне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне ви-користання належних йому валютних цінностей як за-собу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: про-даж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.
Обміном валютних цінностей, згідно з роз'яснення-ми. що містяться у названій постанові Пленуму Верхов-ного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5, «є опера-ція, в процесі якої сторони передають одні валютні цін-ності взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз'яс-нення, на наш погляд, потребує конкретизації.
Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба ро-зуміти лише дії, що виражаються у передачі однією осо-бою іншій валютних цінностей, які не є платіжними за-собами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного кон-тролю», і одержані взамін Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін ва-лютних цінностей матиме місце при:
1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду:
2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів;
3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті.
Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (Ук-раїни чи іноземної держави), то такі дії повинні квалі-фікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу.
Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчи-нена особою, необхідно чітко розмежовувати види не-законних валютних операцій між собою. У вироках су-дів досить часто не конкретизується вид вчиненої осо-бою незаконної валютної операції, а просто констату-ється, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфіку-ються як незаконний обмін валютних цінностей, а ін-шими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид неза-конних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (ску-повування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.
На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу —