Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про ва-лютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продук-ції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цін-ностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирі-шення цього питання залежить, по-перше, визнання су-б'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного пра-вопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й осо-би, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми по-вернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до остан-нього часу вважалось, що суть валютних операцій від-повідно до п. 2 ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з виконанням об'єктивної сторони складу зло-чину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.

На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адмі-ністративного правопорушення особи, яка отримала ва-лютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширю-ваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні ва-лютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права влас-ності не відбувається. Крім того, вирішення розглядува-ного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.

Tаким чином , оплата валютними цінностями «пос-луг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.

Використання валютних цінностей як застави.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прий-нятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської по-зички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу то-що . При заставі майно, в тому числі І валютні цін-ності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.

Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міс-титься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхід-но отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іно-земної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних мета-лів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з по-ложень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпе-чується виконання зобов'язань, не пов'язаних з догово-ром позики.

Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного кон-тролю» дає підстави для вис-новку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних ме-талів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу пла-тежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іно-земної валюти.

Чинним валютним