Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

Чинним визнається закон, що набрав законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк – до закінчення такого строку.

Питання набрання законної сили законом врегульовано ч. 5 ст. 94 Конституції України так: «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Офіційними джерелами, в яких публікуються закони, є Відомості Верховної Ради України та газета «Голос України», «Урядовий кур`єр».

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння.

Однак ч. 1 ст. 5 обумовлює випадки, коли прийнятий новий закон усуває злочинність діяння або пом'якшує покарання за нього. Такий закон має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання чинності на діяння, вчинені до його видання. Проте закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має (ст. 58 Конституції).

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом'якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотну силу – діяння, вчинене особою до набрання сили цим законом, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то на підстав норм ККУ вона підлягає звільненню від покарання у порядку ст. 405 КПК. Така особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння, на підставі ККУ визнаються такими, що не мають судимості.

Зворотну силу має і закон, який пом'якшує покарання. Пом'якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набрав чинності, як щодо основних, так і щодо додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом'якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новим законом, на підставі ККУ у порядку ст. 405значком 1КПК[17].

При цьому законодавець передбачає два варіанти співвідношення покарання, яке було призначене засудженому за «старим» законом, із санкцією нововиданого закону: а) покарання за «старим» законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду; при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання, призначеного за «старим» законом; б) покарання за «старим» законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями різних видів; при цьому максимальна межа нововиданого закону передбачає більш м'який вид покарання.

За обома варіантами призначене засудженому за «старим» законом покарання зменшується до максимальної межі санкції нововиданого закону.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має. Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності цим законом, відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину. Наприклад, особам, які вчинили крадіжки індивідуального майна громадян до 16 лютого 1993 p., коли набрав чинності Закон України «Про внесення доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України» від 26 січня 1993 p., що посилив покарання за даний злочин, суд повинен призначати покарання за санкцією ст. 140 у попередній редакції.

Підсумок розділу складають основні моменти, які віднайшли своє відображення у Законі, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання, а також Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має. Розглядається питання порівняння “старого”, та “нового” в кримінальному законодавстві відносно норм чинності закону в часі.

РОЗДІЛ 6

ОДИН ІЗ НАЙВАЖЛИВІШИХ АСПЕКТІВ НА ШЛЯХУ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ: ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ

Нам необхідно усвідомити, що справою, чи не найпершої ваги є тісний взаємозв`язок чинності закону та тлумачення його норм, оскільки їх точки співпадання дадуть лише позитивні результати у принциповому підході до вирішення проблем чинності, через неквапливі, ефективні кроки Держави у застосуванні та більш ретельні розробці прогалин законодавства.

За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз'ясненні – тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі кримінального, - це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі[15].

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б) судове;

в) доктринальне[16].

До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять і термінів у примітці до самого

закону (окремих його частин). У зв'язку із цим автентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону самим законодавцем – Верховною Радою України, не застосовується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) – це тлумачення чинних законів або їх окремих