Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб викона-вець вчинив задуману ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, слід мати на увазі, що усі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не усі згодні, що тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумніви, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті. Сам закон (ст. 19 КК), говорячи про уми-сел при співучасті, нічого не говорить про види такого умислу, допускаю-чи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим. Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії виконавців не вважатимуться співучастю у злочині. Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому удари ногами, руками по різним частинам тіла, не бажаючи заподіяти смерть, але свідо-мо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок цього потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи співвиконавцями, діють з непрямим умислом, не бажаючи настання смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній відповідності зі ст. 19 КК слід визнати співучасниками. Цілком очевидно, що винні, а усі вони є співви-конавцями злочину, передбачали, що внаслідок їхніх дій людина може померти, проте цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а й з непрямим умислом. Останній може мати місце у поведінці співвиконавця або, навіть, пособника. Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Так, при вчиненні вбивства усі співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можлива ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — з корисливих мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця, підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник може керуватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого. Не-однаковість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впли-вати у деяких випадках на кваліфікацію злочину, ураховуватися при призначенні покарання співучасникам.

За сукупності усіх цих ознак настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за пра-вилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

При обрисовуванні і об'єктивних, і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. Спільність харак-теризує і об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це спільність дій співучасників, то суб'єктивні озна-ки — це спільність їх умислу.

Слід також відмітити, що співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997..

2. Форми співучасті

Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером ролей, які вони виконують, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними. В ст. 19 КК говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підмовники і посібники. Отже, можлива як співучасть, коли усі співучасники злочину будуть його виконавцями, так і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — посібник, третій — підмовник тощо. Таким чином, в ст. 19 КК закріплені співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. У багатьох статтях КК говориться про вчинення зло-чину за попереднім змовленням групою осіб (ч. 2 ст. 140 — крадіжка за попереднім змовленням групою осіб, ч. 2ст. 143—шахрайство за тими ж ознаками, ч. 2 ст. 2153 — угон автомототранспортних засобів за тих же обставин та ін.). Отже, закон виділяє співучасть за попереднім заговором (змовленням) співучасників.

У низці статей КК передбачена відповідальність за вчинення злочи-ну групою, але без попереднього зговору (змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст. 117 — згвалтування, вчинене групою осіб, п. «б» ст. 232 — непокора, тобто відкрита відмова від виконання наказу начальника групою військовослужбовців.

В той же час в п. 2 ст. 41 КК говориться про вчинення злочину організованою групою. Про цю ж ознаку сказано в ч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144 і деяких інших статтях КК. В ст. 69 КК вказано на вчинення злочи-ну бандою, тобто стійкою озброєною групою, в ст. 691 — про кримінальне злочинне угруповання, створене в місцях позбавлення волі для дезорганізації їх діяльності, в ст. 1876 — про створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп.

Таким чином, закон виділяє співучасть без попереднього зговору (змовлення), за попереднім зговором (змовленням), організовану групу, злочинну організацію (наприклад, банду). У зв'язку з цими положення-ми закону співучасть поділяється на форми за об'єктивними і суб'єктивними ознаками, тобто