організація (злочинне співтовариство) — особливо стійка, згуртована група осіб, особливо небезпечна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом закінченим злочином. Чинне уголовне законодавство передбачає такі форми ор-ганізованої злочинності:
банда - ст. 69 КК;
злочинна група у виправно- трудових установах — ст 691;
група контрабандистів — ст.70 КК;
організована група — ч.3 ст. 862 КК;
Істотними ознаками злочинної групи є:
згуртованість співучасників — відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувати всім для досяг-нення мети групи і т. ін.
стійкість групи — утворення групи для вчинення багатьох злочинів; намір надовго чинити злочини або вчини-ти один, що вимагає старанної та багатобічної підготовки.
Особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство-рення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Усі учасники злочинного угруповання через узгодже-ність дій щодо досягнення певних цілей підлягають відпо-відальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив як виконавець злочину, вчиненого відповідним угрупованням. Однак кожному учаснику злочинного угру-повання можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив, і ті злочини, в яких він брав участь Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.. Учасники злочинної організації несуть уголовну відповід-альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без засто-сування ст.19 КК.
Таким чином форми співучасті можна зобразити такою схемою М.Г. Бажанов. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86):
Схема 1. Форми співучасті.
Через те, що запропонований поділ форм співучасті за об'єктивними і суб'єктивними ознаками відбувається з різних підстав, то проста співучасть (співвиконавство) може мати місце і без попереднього змовлення і за попереднім змовленням, виразитися в формі організованої групи і навіть злочинної організації. Те ж саме можна сказати і про співучасть з розподілом ролей, тобто складну співучасть. Вона може бути і без попереднього змовлення і за попереднім змовленням, виражатися в формі організованої групи чи злочинної організації. Так, якщо кілька чоловік накидаються на ймовірного злодія і чинять над ним самосуд — це проста співучасть (співвиконавство) без попереднього змовлення (зговору). Але можлива ситуація, коли злодій вчиняє крадіжку з сараю, і в цей час проходить мимо перехожий, який бажає приєднатися до крадіжки, що вчиняється. Злодій говорить йому: «Я сам впораюся, а ти постій на сторожі, щоб ніхто не завадив, а викрадене поділимо.» Перехожий так і робить. Перед нами складна співучасть (співучасть з розподілом ролей: один — виконавець, другий — пособник), вчинена без попереднього змовлення. Те ж саме можна сказати і щодо інших форм співучасті, що відображені на схемі.
3. Питання відповідальності за співучасть
3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину
Причетність до злочину – це дії, що пов'язані зі злочином, але які не сприяли його вчиненню, не обумовили його підготовку і вчинення і не є співучастю в ньому. Вони знаходяться зі злочином у певному зв'язку і тим самим об'єктивно сприють вчиненню цього злочину чи перешкод-жають його виявленню або розкриттю. У Кримінальному кодексі України термін "причетність" до злочину не вживається. Він використовується в науці кримінального права.
Причетні до злочину дії:
знаходяться за межами складу злочину;
здійснюються уже після закінчення злочину;
не мають зі злочином причинного зв'язку.
Причетні до злочину дії мають причинний зв'язок з ти-ми діями виконавця злочину (чи інших співучасників), які спрямовані на переховування злочину, злочинця, знарядь чи слідів злочину, або предметів, здобутих злочином. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
Чинним законодавством передбачені лише два види причетності, а теорія і практика кримінального права виділяють ще один її вид. Таким чином, є такі види причетності: заздалегідь не обіцяне переховування злочину (ст. 20 КК); неповідомлення (або незаявництво) про злочин (ст. 21 КК); попуск злочину.
Переховування злочину — це активна діяльність особи по переховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В деяких випадках і заздалегідь не обіцяне пе-реховування внаслідок його систематичності дає виконавце-ві підставу розраховувати на сприяння його діянню і пере-ростає у співучасть. Переховування здійснюється активними діями: наданням сховища; знищенням слідів, знарядь, документів; продажем предметів, здобутих злочином, і тільки з прямим умислом, бо з метою — переховати. Для наяв-ності складу цього злочину необхідно також встановити, що суб'єкт усвідомлював, який конкретно злочин він при-ховує.
Неповідомлення (незаявництво) полягає в неповідомленні осо-бою органам влади про достовірно відомий злочин, що готується або вже вчинений. Повідомлення органам влади чи державного керування або органам правоохорони про підготовку чи вчинення небезпечного злочину є юридичний обов'язок кожного громадянина. Його невиконання (бездіяльність) утворює склад злочину. Уголовна відповідальність настає лише за недонесення про злочини, що перелічені в ст.187 КК. Неповідомлення - діяльність па-сивна (так звана чиста бездіяльність). Недонесення скоюється тільки навмисно. Необережним воно бути не може.
І переховування, і неповідомлення тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках, чітко зазначених в законі. Перелік таких злочинів у КК, переховування яких або неповідомлення про які карані, є вичерпним і встановлений в ст.ст 186, 187 КК.
І переховування, і неповідомлення можливі тільки щодо конкретного злочину, характер