стихійних сил природи, злочинних дій, … .
6. названі три види обставин передбачені законом як такі, що виключають злочинність діяння.
ІІ. НЕОБХІДНА ОБОРОНА
У ст. 36 КК України сказано, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою.
І далі зазначено, що необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно – небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Необхідною обороною в кримінальному праві називаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захи-щається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання завданням шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайно-го відвернення чи припинення посягання ( ст. 15 КК ).
Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи, чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло, або якщо особа , яка здійснює захист, не може внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
2. Отже, кримінальне право розглядає необхідну оборону як одну з форм захисту інтересів громадян, держави, суспільства. Дії, скоєні в стані необхідної оборони, розцінюються як правомірні і суспільно корисні, оскільки вони спрямовані на усунення загрози згаданим інтересам.
3. Захист інтересів, які охороняються законом, може бути здійснено різними засобами і діями, в тому числі із застосуванням зброї у визначених законом випадках. За наслідки, які настали від дії в стані необхідної оборони, особа відповідальності не несе, оскільки її дії є суспільно корисними і правомірними.
4. Інститут необхідної оборони в кримінальному праві України сприяє зміцненню правопорядку, запобіганню можливості скоєння злочинів. Він надає як представникам влади, так і окремим громадянам можливість протидіяти суспільно небезпечним посяганням.
5. Необхідна оборона – суб’єктивне право громадянина. Кожен громадянин нашого суспільства має право захищати шляхом акту необхідної оборони владу, державну власність, інші громадські інтереси від злочинних посягань. Це право громадянин має, оскільки громадські інтереси в демократичному суспільстві не протистоять інтересам окремого громадянина. Здійснення цього права є громадським, моральним обов’язком. Кожен громадянин має право захищати себе, інших осіб від будь-яких злочинних посягань.
Громадянин має право вдатися до необхідної оборони в усіх випадках загрози інтересам, які охороняються законом, навіть тоді коли ця загроза може бути усунена іншими способами чи представниками влади.
6. Із 1958 р. почався подальший розвиток інституту необхідної оборони. Кримінальний закон правильно визнав, що дії скоєні в стані необхідної оборони, не є злочином, тобто вони не містять складу злочину і є діянням правомірним.
7. Питання про існування права необхідної оборони з давніх-давен притягувало увагу філософів, юристів. У середні віки ідеологи феодального суспільства обґрунтували необхідну оборону Священним Писанням, вони в ній бачили не право громадянина, а священний обов’язок боротьби з гріхами. Римські юристи вважали, що необхідна оборона є не писаний, а природній закон. Ж.Ж. Руссо в інституті необхідної оборони бачив повернення людині її природного права на захист, яке вона мала в додержавному суспільстві, а потім віддала його державі.
ІІІ. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
Завдання нападаючому шкоди само по собі ще не говорить про правомірність цього діяння. Для того, щоб завдання нападаючому шкоди було правомірним, цьому повинно передувати ряд умов, які в теорії кримінального права називають умовами правомірності необхідної оборони.
Ми розуміємо, що коли йдеться про необхідну оборону, то це насамперед захист від нападу. Тому умови її правомірності характеризують як посягання і захист від нього. Саме цим і пояснюється в теорії кримінального права поділ умов правомірності необхідної оборони на дві групи, які належать до:
посягання;
захист від посягання.
2. Умови правомірності необхідної оборони, які стосуються нападу, полягають у наступному.
А) Посягання повинно бути за своїми об’єктивними рисами суспільно небезпечним і протиправним. Це означає, що необхідна оборона допустила проти такого посягання, яке спрямоване на завдання істотної шкоди інтересам держави, суспільства, особи, чи правом того, хто обороняється, або інших людей. Суспільно небезпечне посягання не повинно бути неодмінно таким, яке тягне застосування покарання. Воно повинно бути об’єктивно суспільно небезпечним.
На практиці бувають випадки, коли посягання з тих чи інших суб’єктивних підстав не є злочинним: напад психічно хворої особи, підлітків, які не досягли віку кримінальної відповідальності, особи, що діє при наявності фактичної помилки, яка усуває її вину. Але оскільки дії згаданих осіб є об’єктивно суспільно небезпечними, бо можуть завдати шкоду інтересам, які охороняються законом, то проти них допустима необхідна оборона. В 1992 році в одному з підрозділів м. Києва було зареєстровано 2 напади на жінок. Стало відомо, що молодий чоловік нападає на потерпілу і завдає їй удару по голові якимось тяжким предметом. Через день після цих злочинів постовий міліціонер побачив, як по вулиці за молодою жінкою біжить з металевою палицею чоловік, подібний за описом до того, що раніше нападав на жінок. Міліціонер аби попередити напад, вистрелив і завдав смерть нападаючому, як з’ясувалося, психічно хворому. В даному випадку дії нападаючого, не дивлячись на те, що він психічно хворий, були суспільно небезпечними. Виникла реальна загроза життю потерпілої, тому міліціонер використав право на необхідну оборону.
Необхідна оборона недопустима проти