Наступним видом офіційного тлумачення є тлумачення стосовно до конкретного випадку. З цього визначення ясно, чому цей вид тлумачення назвали казуальним. Особливістю казуального тлумачення є те, що воно обов'язково тільки у відношенні осіб, для яких воно робиться, має через конкретні обставини і його не можна поширювати на інші аналогічні випадки. (“Розходження між казуальним і нормативним тлумаченням виражається в різних широті впливу на суспільні відносини”). Найбільше часто казуальне тлумачення виступає у виді мотивувальної частини правозастосовуючого акта. Наприклад, у судових рішеннях, вироках, правозастосовуючих актах міністерств.

“Неофіційне тлумачення - це роз'яснення, що не мають формального, юридично обов'язкового значення, тобто позбавлені юридичні чинності”[4 .]. Іншими словами неофіційне тлумачення не породжує юридичних наслідків, а виходить, може бути зроблено будь-якими особами. Звичайно це вчені, адвокати й ін. Значення неофіційного тлумачення визначається авторитетом суб'єктів, їхньою кваліфікованістю і переконливістю форм, у якій представлене тлумачення. Не володіючи юридичною чинністю, неофіційне тлумачення, однак, має визначений вплив на правосвідомість і поводження конкретних суб'єктів.  

Неофіційне тлумачення розділяється на доктринальне і повсякденне. (С.С. Алексєєв виділяє ще і спеціальне компетентне тлумачення, що, по-моєму думці, є те саме, що і доктринальне тлумачення).  

Доктринальне тлумачення здійснюється висококваліфікованими фахівцями, юристами практиками і має науковий характер. Такі роз'яснення відіграють важливу роль у виробленні єдності розуміння і застосування правових норм.

Повсякденне тлумачення виражається в з'ясуванні і роз'ясненні права людьми, що не мають спеціальних юридичних знань. Це тлумачення ґрунтується на життєвому досвіді, даних повсякденного життя, масового свідомості. Сутність повсякденного тлумачення укладається в тім, що тлумачення дається в зв'язку з правозастосовуючою діяльністю. Роль даного тлумачення в даний час росте в зв'язку демократизацією суспільства, залученням його до керування державою (наприклад, до рішення юридичних справ як присяжних засідателів). 

Підводячи підсумок по даному питанню, потрібно відзначити велике значення для правильної й ефективної роботи правозастовача знань основних видів тлумачення норм права. Уміння відрізняти, систематизувати і використовувати різні інтерпретаційні акти є однією з умов успішної діяльності при кваліфікації поводження суб'єктів права, правильній юридичній оцінці вчинків людини, складанні юридично аргументованих процесуальних актів і узагальнень правоохоронної практики. Цьому повинна передувати повсякденні робота з виявлення, аналізу і систематизації різного роду роз'яснень.

1.2. Тлумачення - з'ясування правових норм. 

Говорячи про “тлумачення-з'ясування” правових норм, потрібно розуміти, що таке “способи тлумачення”. Способи тлумачення - це прийоми правила і кошти пізнання правових норм, використовувані чи свідомо інтуїтивно суб'єктом для одержання ясності щодо правових норм[11.492c.]. Однак у теорії права поняття “прийом” і “спосіб” прийнято розрізняти. Спосіб тлумачення - це поняття ємне, що включає в себе спеціальні технічні кошти: “прийоми пізнання”. Поняття, у свою чергу, - це термін, що означає конкретну дію інтерпретатора в пізнанні (наприклад: порівняння, аналогія і т.д.). На думку Скакуна способи тлумачення права заздалегідь обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень, специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення залежить від мети інтерпретатора і специфіки правової діяльності (пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)

У зв'язку з вищесказаним, а також спираючи на інші роботи різних авторів по “Теорії права“, можна виділити основні способи тлумачення правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення правових норм, систематичний і історико-політичний. 

Доцільніше всього, на мою думку, починати з граматичного (філологічного) способу тлумачення. Зв'язано це з тим, що будь-яка юридична норма складається насамперед у письмовому виді з урахуванням особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст. 

Суть цього способу укладається в ретельному граматико-синтаксичному проробленні “букви” документа, в аналізі слів, пропозицій і словесних формулювань. При граматичному, а дорівнює і текстуальному аналізі слів істотно важливим є усі: і загальновживане (загальне) значення і виняткове (вузьке) значення слова. Також потрібно враховувати морфологічні характеристики слів, що складають документ, і їхні граматичні зв'язки. 

Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових операцій, що дають можливість за допомогою розбору письмової мови усунути можливі протиріччя тексту і самого змісту норми, між різними нормами, з'ясувати значення окремих слів і всього тексту в цілому[13. 292 c.]. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови пропозиції в тексті документа, використання союзів, приводів, знаків пунктуації і т.д. Наприклад, при аналізі наступного фрагмента тексту документа: “Страчувати не можна помилувати ”- зміст сказаного буде залежати від того, у якім місці стоїть кома. 

У деяких авторів на першому місці коштують інші способи тлумачення правових норм. У Скакун можна прочитати, що “критика правових норм виступає як перша ступінь філологічного тлумачення”. Під критикою тут є установлення дійсності й обов'язковості правових норм, при цьому граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом. Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює усього лише її приналежність до законодавця і її обов'язковість.

Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення правових норм є логічний спосіб. Однак у вітчизняній літературі існують кілька думок на цей рахунок. Одна з них складається в тім, що логічний і граматичний способи варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця виражена не тільки у виді логічної організації, логічному побудові змісту правової норми, але й у виді граматичних пропозицій. 

“Його (граматичного способу) сутність складається в з'ясуванні змісту правової норми за допомогою коштів граматичного