У теорії тлумачення як системі знань про основні закономір-ності з'ясування змісту правових норм виділяють дві складові частини: правотлумачну техніку та вчення про акти тлумачення.

Термін тлумачення слід розуміти як пізнання. Тому пер-шим елементом тлумачення визнають з'ясування.

З'ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора (пізнавальника).

Тлумачення-з'ясування є необхідною умовою реалізації пра-вових норм.

Роз'яснення — другий елемент поняття тлумачення.

Під роз'ясненням розуміють викладення змісту державної во-лі, яка виражена в нормативних актах[5. 178c.].

Діяльність із з'ясування та роз'яснення змісту правових норм здійснюється та об'єктивізується у визначених актах.

Співвідношення з'ясування, роз'яснення та акту тлумачення як основних елементів даного поняття може бути охарактеризо-вано на прикладі взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, яка виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же час акт тлумачення — форма, у межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте у єдності з його змістом (з'ясування і роз'яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання і пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення — це інтелектуально-вольова діяльність із з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається в особливому акті[6. 203c.].

2.1. Тлумачення за суб'єктами.

Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види: а) тлумачення за суб'єктами; б) за обсягом; в) за способа-ми; г) за аналогією.

Тлумачення за суб'єктами: а) офіційне й б) неофіційне, які можуть бути загальними і казуальними.

Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регу-лювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей, поширюється на по-ведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто нази-вають «нормативним тлумаченням».

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до ство-рення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст існуючих[9. 179c.]. Нормативне тлумачення стосується всіх випад-ків, які потрапляють у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які особи можуть виступати суб'єктами даних правовідносин, які риси характеризують зазначений у нор-мі юридичний факт або у яких формах він може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки тощо.

Казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу». Воно не має загального значення, не по-ширюється на інші прояви суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне) тлумачення також може бути офіцій-ним, але не мати загального значення, зводитися лише до кон-кретного випадку. Такі ситуації, зокрема, виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної справи сто-совно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для здій-снення судового процесу.

Офіційне тлумачення здійснює компетентний орган чи поса-дова особа внаслідок службового обов'язку і має юридичне зна-чимі наслідки.

Воно може бути автентичним, легальним та відомчим.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму права. Воно е найбільш компетентним і автори-тетним, оскільки орган, що створив правову норму, може найточ-ніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дає спеціально уповно-важений на те орган.

Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної уста-нови того чи іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу тракту-вання і застосування окремих нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного відомства.

При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи — акти тлумачен-ня. Ці акти нових норм не створюють, а служать своєрідним до-датком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальнообов'язкову си-лу в тих сферах, на які поширюються.

Офіційне казуальне тлумачення:—

роз'яснення, що відображається у правозастосовному акті, є обов'язковим для учасників конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, по-станова та ін.);—

роз'яснення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Рішення фіксуються у матеріалах правозастосовного процесу, мають юридичне значення для всіх учасників даного процесу.

Неофіційне тлумачення — роз'яснення норм права, яке даєть-ся не уповноваженим суб'єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків.

Поділяється на доктринальне, компетентне та буденне.

За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — наукове роз'яснення змісту правових актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних планів, наукового аналізу права в моно-графіях, науково-практичних коментарях[8. 212c.]. Коли йдеться про док-тринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології.

Воно може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гі-потезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргумен-тації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації диску-сій, конференцій і т. д.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Здійснюється також членами недер-жавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є профе-сійним обов'язком і ґрунтується на поєднанні теоретико-правових знань та особистого досвіду здійснення юридичної практич-ної діяльності.

Буденне тлумачення — дається людьми, в якому вони виража-ють правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.

2.2.Тлумачення за обсягом, способами, аналогією.

Тлумачення за обсягом: а) адекватне; б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) — тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

2. Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст нор-ми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його