Шмаров И.В. Классификация осуждённых к лишению свободы и их распределение по исправительно-трудовым учреждениям // Исправительно-трудовое право. М., 1966..

На мою думку, необхідно встановити роздільне утримування таких категорій неповнолітніх, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі:
- вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, які не є тяжкими;
- вперше засуджених до позбавленняволі за тяжкі злочини;
- вперше засуджених до позбавлення волі за особливо небезпечні злочини проти суспільства ;
- які досягли 17-річного віку та твердо стали на шлях виправлення;
- які вчинили під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі навмисні злочини;
- які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;
- які раніше утримувалися в загальноосвітніх школах соціальної реабілітації;
- які раніше утримувалися в професійних училищах соціальної реабілітації;
- які вчинили злочин під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі;
- які злісно порушують режим у місцях позбавлення волі та ін.

Звичайно, колонії з такими контингентами повинні бути не в кожній області України. Ця диференціація засуджених до позбавлення волі неповнолітніх має бути покладена в основу єдиної системи колоній в межах України. Але якщо та чи інша категорія є нечисленною, то їх роздільне утримування повинно бути забезпечено в межах однієї колонії.

Науковий і практичний інтерес становить розгляд питання про створення спеціальних колоній для 18-20-річних засуджених (або так званих молодіжних колоній), де передбачені два види режиму (загальний і посилений), до того ж, за режимом утримування більш суворого, ніж у виховно-трудовій колонії, і менш суворого, ніж у виправно-трудовій колонії для дорослих засуджених.

Заперечення проти створення таких колоній переважно зводиться до двох постулатів. Деякі автори вважають, що недоцільність створення подібних колоній обумовлена тим, що такі пропозиції вже використовувались в 20-ті роки, але зараз неприйнятні, оскільки ми живемо в інших економічних і соціальних умовах; створена і протягом тривалого часу діє система колоній для неповнолітніх; нагромаджений значний позитивний досвід організації та здійснення виховної роботи з ними; існують педагогічні та психологічні навчально-методичні розробки. Друге заперечення проти створення молодіжних колоній полягає в тому, що і в умовах виправно-трудових колоній для дорослих, куди переводяться засуджені, які досягли 18-річного віку, можна запобігти негативному впливу на тих, які щойно поступили, з боку засуджених більш старшого віку. Запобігти негативному впливу дорослих злочинців на засуджених, які щойно вийшли з неповнолітнього віку, практично неможливо. Адже засуджені і під час роботи, і під час відпочинку контактують один з одним. Тим більш, що в колоніях немає чіткого розподілу між категоріями засуджених. З виправно-трудових колоній засуджені надходять великими групами і після прибуття тут же розчиняються в загальній масі засуджених, і фактично для них немає реальної можливості уникнути шкідливого впливу з боку найбільш небезпечних категорій засуджених до позбавлення волі.

Вже очевидно, і це підкреслюють дослідники, які вивчають цю проблему, що існуюча практика переведень з виховно-трудових колоній до виправно-трудових не забезпечує належної результативності виховної роботи по виправленню даної категорії засуджених. За даними Ю. Солопанова та інших авторів, середній строк фактичного перебування засуджених у виховно-трудових колоніях становить (у масштабах колишнього СРСР, але така тенденція збереглася і в Україні) в середньому дев’ять місяців. За такий короткий час неможливо належним чином організувати індивідуальну виховну роботу і виконати основне завдання по виправленню засуджених підлітків. А найголовніше – порушується неодмінний фактор будь-якого виховного процесу (стабільність колективу), якому А.Макаренко надавав особливого значення, вважаючи, що “неможливо говорити про колектив, якщо не передбачувати хоча б мінімального терміну його діяльності” Макарено А.С. Сочинения. М., 1958.Т.1.С.663..

В. Марченко, наприклад, гостро заперечує проти подібних переведень, з чим слід погодитися. Він досить переконливо доводить, що такі переведення завдають великої шкоди вихованню молодих людей з педагогічної точки зору, таким чином єдиний виховний процес розривається на два періоди. Крім того, у засуджених з різним правовим статусом, різних колективах засуджених і працівників УВП розриваються прихильності, що склалися, яким підлітки надають особливого значення. Втрачається час, з одного боку, на адаптацію засуджених до нових умов відбування покарання, а з іншого – на вивчення їх особистості. При переведенні найчастіше переривається і процес загальноосвітнього і професійного навчання, порушується звична ситуація. Більш важкі умови утримування у виховно-трудових колоніях сприймаються вихованцями як несправедливе покарання, що травмує психіку колишніх вихованців виховно-трудових колоній, часто викликає у них хворобливу реакцію на образу, перш за все на адміністрацію.

Перебуваючи у стані афекту, багато колишніх вихованців починають порушувати режим і не випадково стають злісними порушниками режиму відбування покарання, швидко приєднуються до злочинних угрупувань, які перешкоджають діяльності адміністрації колонії Марченко В. Изменить систему перевода из трудовых колоний для несовершеннолетних // Сов. юстиция. 1967. № 9. С. 27..

Багато авторів доходять до єдиного спільного висновку: існуюча практика переведення засуджених, які досягли повноліття, з виховно-трудових колоній до виправно-трудових не виправдовує себе.

У процесі здійснення і відбування покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітніми в умовах виховно-трудових колоній посиленого режиму (в них відбувають покарання дві категорії осіб: 1) які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; 2) переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму) багато засуджених демонструють прагнення стати на шлях виправлення, у зв’язку з чим виникає