Зони у своїх взаємовідносинах із національною економікою застосовують режим, який становить собою комбінацію елементів державного підприємства та спільних підприємств, що відповідає їхній структурі. Зона дійсно має риси таких господарських одиниць. Окрім того, у сучасних умовах нема іншої альтернативи, як розміщу-вати державне замовлення у зонах. Причина цього полягає не тільки в тому, що завдання спрямування всього обсягу виробленої зонами продукції на зовнішній ринок не може бути вирішене на основі системи економічних контрактів. Головна проблема національної економіки, яка страждає від дефіцитів і раціонування ресурсів, -постачання. А тільки державне замовлення може гарантувати, що необхідні обсяги матеріалів і обладнання, а також капіталовкладень, контрактних послуг надходитимуть у зону.

Зона повинна бути вільною у розподілі цього замовлення на свій розгляд між внутрішнім ринком і експортом. Вона має володіти такою ж свободою у постачанні ресурсами додатково до виділених державою фондів і засобів. Накінець, встановлюються довгострокові ставки податкових і валютних відрахувань і розмір державного за-мовлення буде варіюватися для кожної конкретної зони і на стадії за-снування зон до них застосовуватиметься пільговий режим. Окрім того, обсяг і товарна номенклатура державного замовлення є предме-том переговорів адміністрації зон і центральних економічних орга-нів.

Сьогодні, коли зростає інтерес до проблем регіонального розвит-ку, зв'язки між зонами та регіонами, в яких вони розташовані, набува-ють суттєвого значення. Це логічно, якщо брати до уваги, що регіон, в основному, забезпечує постачання зон, а з іншого боку, він зацікав-лений в отриманні правдивої оцінки і можливих відрахувань для його соціально-економічного розвитку. Питання можна було б вирі-шити шляхом резервації для регіону частини коштів, що йдуть на сплату податків і валютних відрахувань зони у бюджет, а також частини продукції, яка випускається зоною за державним замовлен-ням, включаючи споживчі товари. Можливим є також надання взаєм-них преференцій при укладанні економічних угод між регіоном і зоною. Окрім того, представники регіону можуть увійти у склад органів управління зон.

Питання про статус зон треба також розглядати тоді, коли регіон, на території якого вони розташовані, переходить на самофінансуван-ня. З огляду на свою специфічність як елементів уніфікованої зо-внішньоекономічної політики країни, вони краще вписуються у підпо-рядкованість національним органам управління. Тому платежі, котрі зони здійснюють у бюджет, мають враховуватися при визначенні порядку розрахунків із відповідним регіоном, що самофінансується. Другий метод - повне включення зон у систему господарства регіону, що самофінансується, - є менш прийнятним, оскільки це знижує розрив між зоною та національним ринком, знижує економічний ефект зон і перекладає вартість наданого зоні преференційного режиму на місцевий бюджет.

Іноді рекомендується делегування адміністрації зон функції управління місцевою системою державної торгівлі, транспортом, ко-мунікаціями, державною системою охорони здоров'я, медичними закладами та культурно-оздоровчими установами на базі природних ресурсів. У такому разі багатьом із них буде наданий статус акціо-нерного товариства з можливою участю капіталу для національних та іноземних резидентів зони, а також припливом інвестицій з інших районів країни. При цьому, очевидно, краще залишити енергопоста-чання, транзитні перевезення, наукові дослідження у власності їх нинішніх власників, які могли б теж залучати іноземні інвестиції. Що стосується кооперативної та індивідуальної трудової діяльності, то вони добре поєднуються з господарським механізмом зон.

Преференційний режим для діяльності національних та інозем-них підприємств у зонах, як очікується, стане основним елементом господарського механізму зон. Такі преференції надаються як обом типам підприємств, так і селективне. Проаналізувавши зарубіжний досвід, можна визначити такий перелік економічних преференцій.

Преференції, які поширюються як на іноземні, так і на національ-ні підприємства, діючі в зоні, можуть включати звільнення експортно-імпортних операцій у межах зон від сплати мита і зборів, а також від використання нетарифних заходів регулювання зовнішніх еконо-мічних зв'язків; застосування понижених ставок податків і орендних платежів; забезпечення таких підприємств фінансовими та матері-альними ресурсами у межах державного замовлення; можливість гарантованого забезпечення робочою силою за спрощеною (конт-рактною) схемою її наймання та звільнення; наявність необхідної інфраструктури; самостійне визначення терміну амортизації основно-го виробничого капіталу; різноманітність форм власності й управлін-ня господарством; використання договірних цін при реалізації товару всередині зони і на експорт; право на участь в управлінні зоною.

Зі свого боку, спеціальними пільгами, що надаються іноземним інвесторам, можуть бути звільнення від податку на переказ капіталу за кордон; додаткові заходи захисту їхніх інвестицій (наприклад, право на конверсію частини прибутку в іноземну валюту за ринко-вим обмінним курсом через банки зон); спрощена процедура в'їзду та виїзду, оформлення проживання та прийому на роботу для їхнього персоналу; право виходу через зону на оптовий ринок країни; наяв-ність державного замовлення; свобода вибору джерел фінансування операцій. Можливо, також вартувало б подумати про прийнятні шляхи створення у межах зон ринків нерухомого майна і цінних паперів, які, окрім усього іншого, могли б виступати як гарантії чи депозитиви при проведенні кредитних та інвестиційних операцій.

Водночас слід пам'ятати, що податкові пільги в умовах неконвертованості національної валюти мають подвійний ефект. Збільшую-чи нетто-прибуток іноземних інвесторів, ці пільги одночасно виклика-ють їхнє бажання заробляти насамперед вільноконвертовану валюту, щоб забезпечити переказ прибутку з країни, і спонукають іноземних інвесторів йти з національного ринку, хоч вони і можуть бути заці-кавлені залишитися там.

Що ж до національних підприємств, то спеціальні пільги для них можуть включати самостійний вибір (у межах господарського розрахунку, самоокупності та фінансування) організаційних