Валюта, що перебуває в обігу, повинна бути національною валю-тою. Інші варіанти (паралельне використання національної та інозем-ної валют, спеціальна валюта зони і т.д.) можуть лише спричинити відрив зон від національного ринку і підірвати купівельну спромож-ність національної валюти. Окрім того, економічний потенціал зон зовсім недостатній для створення власної валюти.

Проте цілком можливим є і наявність в обігу у зонах й інозем-них валют, окрім звичайних платежів за зовнішньоекономічними угодами, що відповідає інтересам місцевих бюджетів. Наприклад, вільна валюта може використовуватися для оплати оренди, реєстра-ційних платежів і податків на користь адміністрації зон, а також при розрахунках з окремими комерційними та сервісними підприєм-ствами.

2. Цілі і правові основи створення та функціонування спеціальних економічних зон.

Цілком очевидно, що в період загострення економічної кризи в Ук-раїні необхідно здійснити радикальні заходи, спрямовані на досягнення стабілізації національної економіки. Надалі ж слід активно стимулюва-ти розвиток продуктивних сил країни шляхом залучення тих ринкових механізмів, які здатні посилити зовнішньоекономічні зв'язки і сприяти залученню великомасштабних інвестицій (як внутрішніх, так і зовніш-ніх).

Багато країн світу, і в тому числі — з розвинутою економікою, до-сить ефективно використовували нові форми інтеграції виробництва для одержання значних обсягів інвестицій. Досить велике поширення діста-ли територіальні формування у вигляді спеціальних (вільних) економіч-них зон (СЕЗ).

Як правило, у XX ст. СЕЗ створювалися у промислове розвинутих країнах. Сьогодні у США діють близько 200 зон зовнішньоторговельної орієнтації, у Німеччині — 6 вільних портів і 3 безмитні зони, у Фран-ції—2 райони вільної торгівлі та 2 зони підприємницької діяльності, в Іспанії—3 безмитні зони, в Італії—3 спеціальні безмитні зони, в Япо-нії — торговельно-виробнича зона. Крім того, вільні зони існують у Ка-наді, Фінляндії, Греції, Туреччині та Ізраїлі.

Вільні зони створювалися переважно для активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу національних виробників на світовий ри-нок, цілеспрямованого стимулювання розвитку регіонів, залучення до ви-робництва наявної робочої сили. Але головною була і залишається ідея залучення іноземних підприємницьких інвестицій. При цьому врахову-ються інтереси держави і регіону їх розміщення, тенденції світового ру-ху капіталів, а також беруться до уваги критерії прибутковості та істот-ного соціального ефекту.

Так, у США зони було започатковано в 1934 p. (тобто в період Ве-ликої депресії) з метою сприяння на певних територіях зовнішній торгівлі та підвищенню конкурентоспроможності американських товарів. Але на-віть сьогодні вони є важливим фактором розвитку виробництва в цій країні.

У 60-і роки досить широке визнання у США дістали технополіси і технопарки. Поєднання наукового потенціалу університетів з виробни-чими потужностями певних територій забезпечило успіх у формуванні певних типів науково-технічних зон, які за допомогою ризикового ка-піталу здійснюють наукові розробки, проектування виробів та їх серійне виготовлення. Характерно, що преференції федерального рівня для та-кого типу зон практично не застосовуються.

У 80-і роки масового поширення набули підприємницькі зони, що ба-зуються на використанні національного капіталу, а також певних фінан-сових, податкових і кредитних пільг від урядів штатів і місцевих органів влади. Так, наприклад, у США кількість підприємницьких зон стано-вить близько 400 і продовжує зростати. Це створює сприятливі умови для перепливу капіталу з економічно розвинутих регіонів країни до від-сталих, а відтак — для стимулювання розвитку продуктивних сил.

На особливу увагу заслуговує досвід створення у 1959 p. зони «Шеннон» в Ірландії. Саме досвід її діяльності став вихідним при масо-вому поширенні таких формувань в усьому світі. Надзвичайно прозора і ефективна система преференційного режиму (не стягуються податок на прибуток і ПДВ, корпоративний податок становить лише 10 %, суб-сидії надаються на пільгових умовах, встановлюються зменшені подат-ки на землю) стала основним фактором для залучення іноземних інвес-торів і створення багатогалузевого виробництва з чисельністю зайня-тих понад 5 тис. чол. Можна сподіватися, що закінчення періоду чин-ності преференцій у 2000 р. не зможе істотно вплинути на масштаби і науково-виробничу орієнтацію цієї зони.

Надзвичайно цікавий досвід створення і функціонування СЕЗ на-буто Китаєм. Реалізація політики відкритості зовнішньому світові, за-початкованої в 1979 p., спиралася на формування ВЕЗ (спочатку в чо-тирьох регіонах Шенчжень, Шаньтоу, Чжухай, Сямень, згодом — на острові Хайнань і в мережі відкритих приморських міст). Сьогодні мож-на виділити кілька типів таких зон, які в тій чи іншій комбінації пред-ставлені по всій країні. Це і особливі райони, і зони науково-техніч-ного розвитку у приморських містах, і зони новітніх техніки та техно-логій, і безмитні зони.

Політична й економічна стабільність, незмінність законодавчої ба-зи, дешевизна робочої сили, наявність природних ресурсів і надзвичай-но місткого ринку збуту, а також інші вихідні передумови Китаю сприяли створенню тут спеціальних зон різних типів. Через них у країні здійснюється майже 18 % зовнішньоторговельного обороту, а обсяги виробленої на їх території продукції становлять у її національному про-дукті близько 15 %.

Важливу роль відіграють ВЕЗ у господарстві багатьох азіатських, південноамериканських і навіть африканських країн. Рівень їх ефектив-ності неоднаковий, але значення для впровадження нових технологій, сприйняття передового досвіду управління виробництвом і збільшення валютних надходжень є безумовним. Формування ВЕЗ у багатьох краї-нах світу віддзеркалює діяння об'єктивних інтеграційних процесів, при-таманних сучасному світовому господарству. Посилення міжрегіональ-них (і особливо — міжнаціональних) контактів сприяє формуванню сівітової територіальної структури, відповідно до якої виробництво певних видів продуктів чи послуг закріплюється за окремими країнами.

Тому сьогодні СЕЗ розглядаються Україною як один з інструментів досягнення відкритості національної економіки світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва. До цілей, які держава ставить при створенні СЕЗ, належать розв'язання проблем зайнятості та