Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватися винятково до українських учасників і складається в замкнете на здійснення експортно-імпортних операцій. Дана санкція вводиться терміном на півроку.

Режим індивідуального ліцензування на відміну від попередньої санкції не забороняє цілком здійснення експортно-імпортних операцій, а потребує ліцензування здійснюваних угод. Застосовуватися режим індивідуального ліцензування може як до українських, так до іноземних учасників зовнішньоекономічної діяльності терміном на півроку. Відповідно до режиму індивідуального ліцензування при здійсненні кожної зовнішньоторговельної операції підприємство повинно звертатися за відповідною ліцензією в Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Надані заявником матеріали (експортно-імпортний контракт і ін. документи) розглядаються на предмет відповідності цін, умов розрахунків, термінів надходження платежів і, у випадку позитивного рішення, митним органам видається дозвіл на митне оформлення вантажів заявника.

Обидві санкції можуть бути скасовані достроково, якщо підприємство виконає усі вимоги законодавства. Якщо після закінчення періоду застосування санкцій, порушник не виконує необхідних від нього зобов'язань, санкції можуть застосовуватися повторно.

Застосування санкцій може бути оскаржене в судовому або арбітражному порядку.

З огляду на загальновизнану ефективність спеціальних (вільних) економічних зон, а також на їх здатність сприяти залученню іноземних і стимулюванню національних інвестицій, позитивно впливати на розви-ток підприємницької активності, забезпечувати зайнятість, збільшува-ти відповідно до цього бюджетні надходження, поліпшувати торговель-ний і платіжний баланси, тощо, треба визнати за доцільне включення напряму на створення таких зон до державної економічної політики. На практиці це дістало відображення у започаткуванні відповідних розді-лів про СЕЗ у щорічних програмах дій Уряду і прогнозах соціально-економічного розвитку України, а також у виокремленні позиції щодо цих зон у Концепції державної регіональної політики.

У процесі розбудови СЕЗ в Україні слід дотримуватися визначених на даний період стратегії та тактики, узгоджених із загальноекономіч-ним розвитком держави. Як уже зазначалося, дефіцитний характер державного і місцевих бюджетів, недоцільність проведення експеримен-ту на значній (за площею та чисельністю населення) території України, невідпрацьованість схем управління і контролю, а також механізмів ді-яльності СЕЗ вимагають тимчасового обмеження їх створення на тери-торії держави.

Протягом 5—7 років доцільно реалізувати найбільш підготовлені проекти формування СЕЗ: зовнішньоторговельного (2—3 зони), торго-вельно-виробничого (2 зони—1 комплексна і 1 локальна), науково-технічного (1 зона у формі технопарку) та туристично-рекреаційного (1 зона) типів. Це дозволить відпрацювати необхідні схеми управління та контролю, а також механізми діяльності таких зон, в основному за-вершити створення відповідної нормативно-правової бази, одержати практичні результати функціонування СЕЗ, проаналізувати їх досвід, обмежити можливий негативний вплив цих формувань на економіку Ук-раїни та її окремих регіонів, внести відповідні корективи до державної політики щодо розбудови СЕЗ.

Території, на яких створюються спеціальні (вільні) економічні зони, повинні відповідати таким вимогам:—

мати сприятливе транспортно-географічне розташування;—

розміщуватися поблизу або мати розвинуту мережу комуніка-цій — великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропор-тів, транспортних коридорів;—

бути наближеними до державного кордону України;—

мати достатній ресурсний потенціал (природно-кліматичні умо-ви, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо);—

бути забезпеченими об'єктами виробничої та соціальної інфра-структур;—

не мати обмежень екологічного характеру.

Крім перелічених факторів, які є спільними для територіально-господарських утворень у формі СЕЗ, при прийнятті рішення про засну-вання конкретної спеціальної (вільної) економічної зони необхідно враховувати специфічні фактори, характерні для кожного її типу. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної СЕЗ, характером її зв'язків з позазональною економікою, мірою інтегрова-ності в національне і світове господарства, прив'язкою до існуючих сис-тем розселення, виробничих та інших об'єктів.

Зазначеним критеріям створення і розташування СЕЗ відповідають такі регіони України:

для зовнішньоторговельних — Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим;

для виробничих — майже всі промислові регіони України;

для науково-технічних — Київ, Харків, Одеса, Львів і прилеглі до них території;

для туристично-рекреаційних—Автономна Республіка Крим, За-карпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області.

Для встановлення переліку СЕЗ, які мають бути створені протягом названого 5—7-річного періоду (в зазначеній кількості), слід оголосити конкурс проектів заснування СЕЗ, чітко визначивши критерії їх відбо-ру. Так, наприклад, до них можуть бути включені: доведена економічна та соціальна ефективність; позитивний вплив на економіку регіону роз-міщення; сприяння вирішенню існуючих проблем; прийнятна (з огляду на існуючі стандарти) окупність; забезпеченість проекту фінансовими та іншими ресурсами; мінімальна потреба в залученні централізованих (бю-джетних) капіталовкладень у прямій та опосередкованій формах; тощо.

Необхідно також встановити граничний термін подання на кон-курс належним чином оформлених документів про заснування СЕЗ і граничний термін прийняття рішення за результатами цього конкурсу. Подані на конкурс проекти СЕЗ повинні відповідати всім вимогам За-кону України «Про загальні засади створення і функціонування спе-ціальних (вільних) економічних зон», методики підготовки ТЕО СЕЗ і не порушувати чинного законодавства України.

Практичними інструментами реалізації запропонованих заходів мають стати наявна нормативно-правова база СЕЗ, а також система уп-равління ними та контролю за їх розбудовою в Україні.

Заключення.

Отже, зростання ролі держави, її управлінських органів у регулюванні процесів відтворення, структурної перебудови економіки і техніко-технологічних інновацій, прискорення темпів НТП слід вважати об'єктивною вимогою та загальносві-товою тенденцією. У розвинутих країнах мають місце постійне збільшення державної закупівлі товарів і послуг, що помітно впливає на їх економічний розвиток, а також вагома частка дер-жавних замовлень у загальному