Контрольна робота

на тему:

Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури ХІХ сторіччя.

Зміст.

Судова система в Україні на початку XIX ст. не була одноманітною. Суд перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував бюрократизм, у судах існува-ли тяганина і хабарництво. У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели від-повідно до судової системи корінних губерній Централь-ної Росії. Судами першої інстанції були станові суди: у повітах — земські суди для дворян і селян; у містах — магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстан-цією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд, а у губерніях — совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і не-повнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і вій-ськовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у спра-вах служби.

У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляцій-ною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магі-стратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші — становими су-дами у містах. Підкоморський суд — це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.

Головний суд складався з двох департаментів — ци-вільних і кримінальних справ. Компетенція суду була од-нотипна з компетенцією палат кримінального і цивіль-ного суду інших губерній. Окрім цього, у зв'язку з від-сутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в головному суді ці справи по-ступали в обов'язковому порядку в 5-й департамент Се-нату. До підсудності головного суду належали також справи, які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській і Подільській губерніях 1802 p. На вироки та рішення головного суду апеляція і скарги подавалися до Сенату.

Виконання судових вироків відповідно до Литовсько-го статуту проводили у повітах повітові, а в містах — міські суди. У 1812 p. був уведений єдиний у всій Росій-ській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах — міській поліції, повітах — ниж-нім земським судам.

Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генераль-ний суд, що мав таке ж значення, як палати криміналь-ного та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсон-ській, Катеринославській, Таврійській губерніях і голов-ний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і ві-це-губернатора тимчасове управління губернією. Гене-ральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радни-ками, призначеними урядом і п'ятьма засідателями, кот-рі обиралися від дворянства щотри роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з су-дами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.

Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов'язковому поряд-ку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду спра-ва передавалася до Сенату. Останній, як правило, під-тримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.

Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники — міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на під-ставі звичаєвого права. У судах була запроваджена ро-сійська мова.

Судова реформа, проведена на підставі Судових статутів 20 листопада 1864 p. Вона проголошу-вала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суд-дів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. За-сновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки фео-дально-станового судочинства (станові суди — церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).

Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: міс-цеві суди — одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та- загальні суди — окружні суди, судові палати і Сенат.

В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градона-чальником. Дія судової реформи поширювалася переваж-но на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у Пол-тавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській гу-берніях. У інших губерніях України дозволялося створю-вати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській гу-бернії з 1869 p. мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 p. їх знову від-новили. У Правобережній Україні судова реформа про-водилася двома етапами: спочатку з 1871 p. були запро-ваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, ми-рові судді тут не обиралися строком на три роки повіто-вими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міні-стром юстиції. На них