Стадії провадження

При дослідженні самостійних стадій адміністративного процесу варто керуватися тими положеннями, що стадією може бути визнаний лише той його елемент, якому властива сукупність визначених відмітних ознак, що характеризують якісну і кількісну сторони процесу і даючих можливості відмежувати один етап процесу від іншого. До таких можна віднести такі ознаки: кожна стадія характеризується своїми власними, специфічними задачами; їм притаманне різноманітне коло суб'єктів, що володіють відповідними повноваженнями; являють собою сукупність процесуальних дій і відношень, що здійснюються у визначених просторово-тимчасових рамках і обов'язково завершуються ухваленням рішення, закріпленому у відповідному правовому акті, що дає можливість визначити подальший хід процесу. Крім того, питання про стадії адміністративного процесу необхідно розглядати з двох принципових позицій: по-перше, у плані логічної послідовності учинення визначеного числа дій при внесенні відповідного адміністративно-процесуального акта і, по-друге,. у плані розкриття функціональної характеристики процесуальної діяльності. Бенедик И.В., Погребной И.М.. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик про административные правонарушения и процесуальная форма. /Производство по делам об административных правонарушениях в органах внутренних дел: Сборник научных трудов - К.,1983, с.13.

Беручи за основу ці загальнотеоретичні положення, можна визначити, що провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в наступних стадіях:

Провадження у справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій: порушення справи про адміністративне правопорушення; розгляд справи і винесення рішення у справі; виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. У тих випадках, коли особа, що залучається до адміністративної відповідальності (або потерпілий), не згоден із винесеним у відношенні нього постанови, може виникнути стадія оскарження постанови в справі. Постанову у справі може опротестувати і прокурор. Цю стадію нерідко виносять попереду стадії виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Для правильного й об'єктивного рішення в справі важливе значення мають міри забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Вони використовуються для припинення адміністративних правопорушень, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи і виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення дається (гл. , ст. 260 – 267) перелік заходів процесуального забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення: адміністративна затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними судами й огляд на стан сп’яніння. Два заходи забезпечення провадження в справі встановлені іншими главами КпАП: доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268). Кодекс України про адміністративні правопорушення /Затверджений Законом від 18.12.1984 р.//ВВС України. - Додаток до N51.-ст. 1122

Доставлення порушника здійснюється з метою, по-перше, припинення правопорушення, по-друге, складання протоколу про адміністративне правопорушення і, у третіх, встановлення особи порушника. Фактичне здійснення доставлення забезпечується використанням психічного або фізичного впливу.

Залежно від органа, що наділений правом на доставлення, його місця, підстави і цілі можливі такі варіанти доставлення: а) робітники міліції і народні дружинники здійснюють доставлення порушника в міліцію або в штаб ДНД із метою складання протоколу у випадку неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення; б) уповноважені посадові особи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил використання засобів транспорту (ст. 222-229, 236 КпАП), можуть доставляти порушника в міліцію у випадках порушеннях використання засобів транспорту, правил про охорону порядку і безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення цілісності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті з метою встановлення особистості порушника (якщо в нього немає документів, що засвідчують особу, і немає свідків, що могли б засвідчити його особу);

в) уповноваженими представниками органів природоохорони, працівниками міліції, народними дружинниками, суспільними природоохоронними інспекторами здійснюється доставляння порушника в міліцію або в приміщення сільських або селищних органів самоврядування за вчинення лісопорубки, порушення правил полювання, рибальства й охорони рибних запасів і інші порушення законодавства про охорону і використання тваринного світу з метою встановлення його особистості; г) робітники воєнізованої охорони можуть доставляти порушника в службове приміщення воєнізованої охорони або міліції за вчинення правопорушень, пов'язаних із зазіханнями на об'єкти, що охороняються, інше державне або суспільне майно для припинення правопорушення, встановлення особи порушника й складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Доставлення порушника повинно бути зроблено у як можна найкоротший термін. Встановлений максимальний термін перебування порушника в штабі ДНД або приміщенні органів місцевого самоврядування - одна година.

Подібної з розглянутих мір забезпечення провадження в справі є привід порушника у випадку відхилення від явки за викликом до органів внутрішніх справ або суд. Це також примусове доставлення особи в органи внутрішніх справ або суд. Різниця складається в цілі доставлення - привід здійснюється робітниками міліції для забезпечення присутності правопорушника при розгляді справи. Привід припускається лише в випадках, прямо передбачених законом (ч.2 ст.268 КпАП).

Адміністративне затримання - це примусове короткочасне обмеження свободи дій і пересування особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Його мають право здійснювати тільки органи і посадової особи, уповноважені на це законодавчими актами (ст.262 КпАП). Адміністративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Більш тривалі терміни можуть бути встановлені тільки законодавчими актами (ч.1 ст. 263 КпАП). Так на термін до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора протягом