Шеф-омбудсмен займається питаннями доступу громадськості до офіційних документів і здійснює адміністративні функції. До повноважень омбудсмена юстиції належать контроль за діяльністю органів правосуддя та питання, пов'язані з роботою поліції, адміністрації тюрем. У 1986 р. у зв'язку з прийняттям Закону проти расової дискримінації був призначений омбудсмен з питань боротьби з порушеннями прав у галузі трудових і соціальних відносин (заробітної плати, звільнень, приймання на роботу тощо).

Повноваження омбудсмена у Швеції є досить широкими. Він має право: 1) пред'являти обвинувачення державним посадовим, а віднедавна і муніципальним особам; 2) доступу до будь-якої документації; 3) одержання інформації з будь-яких джерел.

У Великобританії інститут омбудсмена запроваджено у 1967 р. Законом про парламент-ського комісара з адміністративних питань (парламентського омбудсмена). Згідно з цим доку-ментом омбудсмена наділено статусом, рівнозначним статусу судді Високого суду. Він приз-начається на посаду королевою і має право займати її до досягнення 65 років. До його компетенції входить розгляд скарг громадян на будь-які дії центральних органів виконавчої влади, якщо вони не можуть бути оскаржені в суді або трибуналі. Ці скарги подаються не особисто омбудсмену, а через одного з членів парламенту, який офіційно звертається до нього з проханням про проведення розслідування. Розпочати останнє з власної ініціативи омбудсмен не може. Таку норму запроваджено, щоб він не захлинувся у великому потоці скарг. Останні повинні подаватися у письмовому вигляді і лише громадянами Великобританії не пізніше 12 місяців з часу порушення їх прав. Однак і після закінчення цього строку омбудсмен може прийняти скаргу до розгляду, якщо вважатиме за потрібне зробити це. Він сам визначає порядок проведення розслідування. Це може бути і неофіційна бесіда, і відкрите слухання з правом сторін мати їх законних представників. Після закінчення розслідування омбудсмен повинен скласти звіт з відповідними рекомендаціями. Цей документ надсилається членові парламенту, через якого подавалася скарга, громадянину, чиї права були порушені, а також посадовій особі, яка їх порушила, і керівнику відповідного відомства, який і повинен повідомити омбудсмена про заходи, яких передбачається вжити для відновлення порушених прав.

Між розглянутими нами моделями є значні відмінності. Важко сказати, яка з них більш досконала. Адже вони враховують демократичні традиції своїх країн, менталітет їх народів. Колишні європейські соціалістичні держави намагаються під час запровадження інституту омбудсмена пристосувати його до своїх умов.

3. Специфіка українського інституту омбудсмена

Аналізуючи мету функціонування служби Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, важливо відзначити, що вона спрямована на забезпечення повної реалізації людиною своїх прав, свобод, інтересів і потреб. Про надання інституту Уповноваженого першорядного значення як засобу охорони та захисту прав і свобод людини свідчить законодавче закріплення положення про постійний характер його діяльності, яка не припиняється в зв'язку з введенням військового стану чи оголошенням надзвичайного стану на усій території України або в окремих місцевостях держави. Для досягнення цієї мети український омбудсмен наділений парламент-ськими контрольно-наглядовими повноваженнями та законодавчими повноваженнями (спри-яти приведенню законодавства України про права і свободи людини та громадянина відповідно до Конституції України). А надання Уповноваженому можливості керуватися у своїй діяльності, поряд з документами внутрішнього права, і міжнародними договорами, пактами та деклара-ціями повинно сприяти як поновленню порушених прав індивіда, так і формуванню законо-давчої бази України, що відповідає світовим стандартам у даній галузі.

Говорячи про специфіку українського інституту омбудсмена, необхідно зупинитися на деяких особливостях порядку формування даної посади та його апарату. Як і в багатьох країнах світу, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається і звільняється з посади парламентом. Проте в Україні існує особливо ускладнений порядок висування та затвердження кандидатур на дану посаду. Кандидат на цю посаду повинен мати досить високий рейтинг і загальне визнання в суспільстві.

Український закон визначає мінімальний строк заміщення посади Уповноваженого Ве-рховної Ради України з прав людини. Вибори Уповноваженого проводяться у першому турі за мажоритарною системою абсолютної більшості, а в другому — за мажоритарною системою відносної більшості. Така система, вважаємо, дозволяє підтвердити, що обраний Уповноваже-ний Верховної Ради України з прав людини підтриманий дійсною більшістю народних пред-ставників.

Звертаючись до аналізу закріплення принципу незалежності в діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, слід зазначити, що перелік гарантій, які забезпечують визначений принцип, досить великий. На нашу думку, така, здавалася б, надмірна державна опіка нового правозахисного інституту необхідна в існуючих умовах нестабільності соціально-економічної та політичної ситуації у країні. На сьогоднішній день будь-якому державному органу важко уникнути надмірної опіки «зацікавлених» осіб різного рангу, а тим більше інститутові омбудсмена, який у силу даних йому широких можливостей є досить привабливим для різноманітних політичних сил у суспільстві. У зв'язку з цим наявність гарантій матеріаль-ного та морального характеру є необхідною.

Наступний принцип функціонування інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — це допоміжний характер його діяльності. Виходячи з положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений здійснює свою діяльність поряд з іншими існуючими спеціалізованими органами захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, при цьому жодною мірою не підміняючи та не замінюючи їх. Формулюючи поняття «допоміжний характер», а не «додатковий», ми спиралися на аналіз положень українського