2. Правопорушення — це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти ви-мог чинного законодавства чи природних прав людини, які Ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення пра-вил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випад-ках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, перед-бачені законом чи договором, а він не виконує їх, в резуль-таті чого наноситься шкода або створюється соціальна не-безпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обо-в'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «без-діяльність» охоплюються одним поняттям — діяння.

3) Правопорушення — це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діян-ня. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвиновної відповідаль-ності при використанні джерел підвищеної небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина — це психічне відно-шення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктив-ну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення — це юридичне карне діяння. Ка-раність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відпо-відальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юри-дична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, по-винні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

5. В окремих видах правопорушень, особливо криміналь-них злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо та-кого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення. Наприклад, громадянка В. під час суперечки із своїм на-чальником штовхнула його об одвірок дверей, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії гр. В. по ст. 206 ч. 2 КК України, незважаючи на те, що громадя-нин помер, тобто наступили тяжкі наслідки. Було встанов-лено, що між діями гр. В і наслідками не було причинного зв'язку. Якби був причинний зв'язок, то її дії можна було б кваліфікувати по ст. 94 — як вбивство.

Таким чином, правопорушення — це соціально-небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чин-ним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

Правопорушення можуть вчинятись у різних сферах сус-пільного життя, порушувати норми різних галузей законо-давства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправ-ні дії класифікуються за наступними видами.

Дисциплінарні проступки — порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку організації (установи).

Цивільно-правові проступки — заподіяння майнової шко-ди, порушення інших майнових або особистих інтересів лю-дей, що захищаються законом.

Адміністративні проступки — порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління усіма іншими сферами життєдіяльності суспіль-ства.

Злочини — суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які у законі передбачено кримінальне покарання.

Що ж таке злочин?

Злочин і злочинність— явища громадського життя лю-дей, продукт історичного розвитку суспільства.

Суспільне життя неможливе без його регулювання сус-пільно-громадськими нормами, без постійного контролю гро-мадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні од-не суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідно-син між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

Виникнення перших суспільних норм — заборонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.

Людина — істота суспільна. Її життя можливе лише в суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві, тіль-ки разом з ним (мауглі).

Те, чим і якою людина є, залежить насамперед і, голов-ним чином, від того суспільства, членом якого вона є.

Головною ж особливістю суспільного життя є його пості-йна та всебічна регламентація певними суспільними норма-ми, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і нез-мінна його умова.

Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються, але і порушуються.

Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтере-сів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).

Встановлені державою норми, правила поведінки спіткала та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і пору-шуються членами суспільства.

Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.

Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три ка-тегорії (групи) людей:

1) законослухняних, які завжди дотримуються закону неза-лежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);

2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обста-вин (приблизно 65% населення);

3) порушників, які завжди будуть порушувати закон неза-лежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6—7% населення).

Порушення правових норм