Всі причини і умови злочинності можна класифікувати по різним критеріям:

1) по рівню дії (субординації): а) злочинності в цілому; б) видів (категорій, груп); в) окремих злочинів;

2) по змісту криміногенні детермінанти поділяються на діючі в соціально-економічній, ідеологічній, політичній, со-ціально-психологічній, культурно-виховній, організаційно-управлінській сферах;

3) соціальна суть криміногенних причин і умов визнача-ється по взаємозв'язках з основними закономірностями роз-витку суспільства;

4) повні і специфічні причини злочинності (частина пов-ної причини);

5) по природі причини і умови злочинності поділяють на об'єктивні, об'єктивно-суб'єктивні і суб'єктивні'.

Існують і інші критерії класифікації причин і умов зло-чинності. В цілому спеціалісти нарахували більше 200 при-чин і умов конкретних злочинів.

Виясненням причин злочинності займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини злочинності в XIX—XX століттях, що було обумов-лено великим ростом злочинності, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

У нашому суспільстві немає таких людей і організацій, на яких не поширюється вимога додержання законів, інших юридичних норм. Але із загальності цієї вимоги випливає, що на кожну протиправну дію, хто б її не вчинив, держава має «відповісти» — притягнути до юридичної відповідальності (або у деяких випадках вжити інших примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається У принципі невідворотності відповідальності за правопорушення.

Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхи-леннями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неми-нуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопоруш-ника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внут-рішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій.

Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, —глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відпо-відає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інте-ресам, воно є справедливим і необхідним.

Юридична відповідальність — це найсуворіший, «жорст-кий», але все ж не єдиний примусовий засіб держави для боротьби з порушеннями права, для їх запобігання. Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють під-літки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байду-жими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші — причому теж передбачені законом — заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські.

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не по-винна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, непри-ємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповно-важеними на це органами, особами. Невідворотність відпо-відальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопо-рушення.

Знати закони суспільства і додержувати їх — моральний обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полег-шує знання і розуміння законів.

Список використаної літератури