. Підприємство як основна господарська одиниця макроекономіки.

1. Соціально-економічні й організаційні форми підприємства, його трудовий колектив.

Підприємство займає центральне місце в народно-господарському комплексі будь-якої країни. Ця первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг утворюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відношення з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільше сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при котрій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).

У ринковій системі усе має ціну. Різноманітні види людської праці також мають ціну рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неосознаної координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.

По засобах узгодження між покупцями і продавцями (попиту і пропозиції) на кожному з цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:

1) що робити? визначається кожнодневне голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);

2) як робити? визначається конкуренцією між виробниками (кожний ринеться використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);

3) для кого робити? визначається співвідношенням попиту і пропозиції на ринках, чинниками виробництва (робоча сила і засоби виробництва).

Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерела, із яких укладаються прибутки . Виробник установлює свої ціни, переміщуючи свій капітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару. Все це і визначає, що робити. Прибуток тут вирішальний чинник функціонування ринкового господарства.

Відповідно до форм власності на Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) індивідуальні, засновані на особистій власності і на його праці (без наймання);

2) сімейні, засновані на власності і праці громадян однієї сім'ї, що мешкають спільно;

3) приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

4) колективне, засноване на власності трудового колективу, кооперативу або іншого статутного суспільства;

5) державне або комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6) державне підприємство, засноване на республіканської (загальнодержавної) власності;

7) спільне, засноване на базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності).

У залежності від обсягів виробництва, кількості робітників підприємство може бути малим, середнім, значним. Малі підприємства чисельністю до 200 працюючих (у промисловості і будівництві), до 50 чоловік (У інших галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік (невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).

Підприємства мають право об'єднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати такі об'єднання:

!) асоціація договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися у виробничу діяльність любого з її учасників;

2) корпорація договірне об'єднання на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;

3) консорціум тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної цілі;

4) концерн статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної залежності від одного або групи підприємців.

Кожне підприємство для рішення задач, пов'язаних із виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинно бути укомплектовано визначеною кількістю людей, спроможних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери і службовці утворять трудові колективи цих підприємств. У політико-економічному розумінні трудовий колектив це сукупний робітник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відношень, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.

Трудовий колектив є складною організаційною і соціально-економічною структурою, у якій входять робітники цехів, бригад і інших підрозділів підприємства. Для координації, узгодженості між ними створюється відповідна система управління.

Перехід від командно-адміністративної системи управління до економічних методів на всіх рівнях потребує широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення управління через інтереси, всебічну активізацію робітників членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.

Ідея самоврядування трудових колективів пов'язана з необхідністю демократизувати систему управління виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі хазяїна, не будучи їм реально. І він не стане їм, поки не будуть анульовані всі акти, що закріплюють відчуженість робітника від засобів виробництва.

2. Внутрішньогосподарська структура підприємства й оборот його виробничих фондів.

Головна задача підприємства задовольняти в будь-чим суспільної потреби