До останнього часу теорії управління в Україні не приділялося належної уваги. Командно-адміністративній системі це не було потрібно, кадри управління в нас виходили з партійно-державної номенклатури. Такий підхід до командного господарського корпуса заподіяв велику шкоду виробництву і став однієї з причин кризи в економіці. Тепер у зв'язку з переходом до ринкової економіки, створенням колективних, акціонерних підприємств виникнула гостра необхідність у менеджерах.

Ще однієї із систем управління підприємством є маркетинг. Маркетинг передбачає ретельний аналіз процесів, що відбуваються на ринку, для прийняття господарських рішень: що робити, у якій кількості, для кого, по якій ціні продавати і т.д. при умовах, коли пропозиція товарів перевищує попит на них, важливо знайти нові можливості для розширення виробництва і збуту зроблених товарів. Маркетинг перетворився в науку вивчення ринку, шляхів стимулювання попиту на продукцію, що робить підприємство.

Поява маркетингу обумовлено об'єктивними потребами високорозвиненої бесдефицитной економіки. Необхідність маркетингу чувствуется при умовах насиченості ринку товарами, коли виробництво вже не може розвиватися без знання попиту на конкретний вид продукції.

Основним завданням стратегічного маркетингу є пошук так називаної ринкової “ніша”, під яким мають через можливість збуту продукції з визначеними функціональними і споживчими особливостями в рамках конкретного ринкового сегмента, тобто продукції, призначеної для конкретних груп споживачів, що дає підприємству істотні переваги в порівнянні з конкурентами (сегмент ( визначена частина продажу відповідного товару в загальній структурі товарообміну).

У процесі розробки стратегії маркетингу вирішуються три головних завдання:

1. Здійснюється вибір сегмента ринку, у рамках якого буде діяти підприємство.

2. Визначаються основні засоби і методи, що забезпечують високу конкурентноздатність продукції підприємства.

3. Визначаються оптимальні терміни діяльності підприємства на даному ринку, виходячи з прогнозування перспективного прогнозування попиту.

Вивчення досвіду маркетингу має важливе значення для економіки України, хоча на перший погляд може показатися, що при умовах кризи він не потрібний. Насправді навіть за таких умов досвід країн із розвитою ринковою економікою у вивченні попиту населення і методів його задоволення важливий як зараз, так і в майбутньому. У сучасній економіці підприємства змушені займатися маркетингом. Змушує їх це робити конкуренція, боротьба за виживання.

4. Економічні проблеми підприємництва

і шляху їхній рішення.

У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, прийняття кардинальних заходів для створення умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільше прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу призводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.

Серед цілого ряду різноманітних чинників економічного росту найбільше значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентноздатності і суспільного процвітання.

Для активізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексу наявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспекті проблеми підприємництва. Незважаючи на велику кількість робіт із даної теми, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення поняття підприємництва ще не склалося. Існуючі на сьогодні концепції характеризують підприємництво в трьох напрямках:

1) доступність різноманітних видів ресурсів і можливість ними розпоряджатися з метою одержання прибутку при постійній наявності чинника ризику і непевності кінцевого результату діяльності;

2) ефективне управління й організація виробничого процесу з постійним і широким використанням нововведень;

3) особливе новаторське, творче поводження суб'єкта, що хазяює, його підприємливість, що є рушійною силою економічного процесу.

Основне ж умова можливості існування підприємництва вчені і практики бачать у створенні конкурентного середовища і надання економічної свободи суб'єкту господарювання. Вже таке розуміння суті проблеми дозволяє пояснити важливу особливість розвитку сучасної світової економіки усе більш зростаючу роль малого бізнесу. Його якісними критеріями є:

- переваження приватної власності на засоби виробництва;

- юридична й економічна незалежність у прийнятті рішень;

- спрощена система управління;

- фахова взаемозамінність робітників;

- особиста участь власника в управлінні підприємством;

- ініціативний, пошуковий характер діяльності.

Неважко зауважити, що принципи діяльності цих фірм близькі характеристиці підприємництва. Дійсно, практично повсюдно відбувається ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці і практику терміна “мале підприємництво”.

Очевидна і причина цього явища широке поширення підприємництва в сферах малого бізнесу. Саме цей сектор економіки подає найбільше ефективну систему добору талановитих і заповзятливих людей, дозволяє створювати необхідну атмосферу конкуренції, сприяє швидкому рішенню цілого ряду проблем, що не можуть бути дозволені більш значними господарськими структурами.

Конкуренція ця основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.

Україні, як і іншим країнам із перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відношень між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем. У системі, заснованої на загальному огосударствлении власності і сверхцентрализации, значно переважали значні і найбільші підприємства. У колишньому СРСР підприємства з чисельністю працюючих понад 1000 чел. робили майже 3/4 усієї промислової продукції, концентрували 80% основних промислово-виробничих фондів, споживали більш 90% всієї електроенергії. Такий рівень концентрації був адекватний планово-директивній системі, теорія і практика якої виходила з уявлення про економіку як єдиному комплексі. Малою кількістю значних підприємств зручно управляти, установлювати їм планові завдання і нормативи, розподіляти між ними ресурси, призначати і зміщати керівників і т.д.

Монополізм планово-директивної системи це, головним чином, відомчий