Дипломна робота

на тему: Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України.

Зміст дипломної (кваліфікаційної) роботи з теми:

“Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України”

Зміст

Додатки

Вступ

До найбільш актуальних проблем розвитку вітчизняної економіки належить подолання кризи неплатежів і спаду виробництва. Ка-тастрофічна нестача оборотних коштів стримує технічне оновлення і структурну перебудову господарського комплексу України. Скла-лася ситуація, коли одні підприємства мають готові до реалізації машини, устаткування та іншу продукцію, а інші, відчуваючи велику потребу в них, не мають достатніх коштів для їх придбання.

Необхідно, щоб держава була заінтересована у розвитку орендних відносин, які забезпечують більш швидке повернення інвесто-ваного капіталу внаслідок підвищених норм амортизації. Мета цієї роботи - це проаналізувати законодавство, яке регулює ці від-носини, висвітлити основні напрямки вирішення вищевказаних про-блем. У розвитку правового регулювання орендних відносин умовно можна виділити два великі періоди: до і після відомої постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року "Про вдосконален-ня механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням. У розвитку орендних відносин був також і радянський період.

Як спосіб більш ефективного господарювання оренда намагається вирішити поставлені перед собою задачі:

забезпечити еволюційний перехід до недержавної форми власно-сті і самостійного підприємництва;

зберегти за працівниками свої робочі місця;

поступово оволодіти технологією підприємництва;

накопичити власні кошти і майно та можливість /в умовах України/ використовувати ці кошти при приватизації орендованого де-ржавного майна;

у разі невдачі при самостійному господарюванні створити собі можливість повернутися до державного сектора. Ці задачі, їх вирішення перш за все, стосується інтересів орендарів. Актуальні сть розгляду цих питань полягає також і в підвищенні мотивації орендарів до праці, наповнення товарних ринків через підвищення ефективності і обсягу виробництва, розвитку підприємництва і створення конкурентного середовища.

При розгляді цієї теми слід розглянути і дослідити головні напрями науковців у цій галузі, рівень її розробки у спеціальній літературі ,адже це є одним з напрямів підвищення ефективності використання переданого майна державними підприємствами і орга-нізаціями в оренду фізичними та юридичними особами у сучасних умовах.

Оренда - це реальна можливість реалізації інтересів влас-ника відносно отримання доходу з належних йому виробничих фондів, а також інтересів орендаря, який має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Вона полягає на договірному строковому платному користу-ванні майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької діяльності, а також іншої діяльності.

Теорії і практиці здійснення процесу відтворення орендних відносин, їх реалізації та різних методичних положень на підставі набутого досвіду з оренди і спрямована ця робота. У ній від-ображено прагнення розглянути проблеми оренди з динамізмом по-глядів на ці процеси.

Розділ 1. Загальна характеристика орендних відносин

1.1. Історія розвитку та становлення законодавства України про оренду

На розвиток та становлення законодавства України про оренду впливали різні фактори. Звичайно слід розпочати з того, що орендні відносини зародились ще у дореволюційній Росії.

В радянському законодавстві орендою іменувався інколи найм майновий. Це договір, в силу якого одна сторона (наймодавець) зобов'язувалась надати іншій стороні (наймачу) майно у тимчасове користування за плату. Регулювання цих відносин передбачалось Основами цивільного законодавства (ст.ст.53-55), ЦК союзних ре-спублік, а також спеціальними нормативними актами, у тому числі правилами найму різних видів майна.

Найм майновий забезпечував економічно-вигідний засіб норма-льної діяльності багатьох соціалістичних організацій, які тим-часово потребували технічних засобів та інше майно, конторських складських приміщень, дозволяв забезпечувати також побутові і деякі інші потреби громадян.

Правом розпорядження майном, передане йому, наймач, як правило не володів; закон допускав лише можливість передачі майна в піднайм при обов'язковій згоді наймодавця.

У випадку порушення право володіння наймача, як і всякого законного власника майна, захищалось проти будь-якої особи, у тому числі і проти наймодавця, який був власником майна або особою, яка володіла майном на праві оперативного управління (Основи, ст. ст. 26, 29).

Договір найму із участю громадян зберігав силу і при пере-ході права власності або права оперативного управління на передане в найм майно від наймодавця до іншої особи (наприклад, при продажу майна, передачі його у зв‘язку з реорганізацією юридичної особи). Строк договору не повинен був перевищувати 10 років. Договір міг бути здійсненим і без вказівки строку; у цьому випадку він рахувався укладеним на невизначений строк. Для відносин між організаціями закон встановлював менші строки, але граничні, дії договору майнового найму: п‘ять років при наймі побудови або нежитлового приміщення, один рік - при наймі обла-днання та іншого майна. Договір, в якому хоча б однією стороною була організація, повинен був, як правило здійснений у письмові й формі. Така ж вимога ставилася до договорів між громадянами, які укладались на строк більш одного року.

Важливими обов'язками наймодавця були - надати наймачу май-но у стані, яке відповідає умовам договору і призначення майна, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт майна (якщо інше не передбачено законом або договором). Наймач зобов'язався сво-єчасно вносити плату за найм, користуватися майном у відповідності з договором і належністю майна, підтримувати його у нормальному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт (якщо інше не встановлено законом або договором), а при припиненні договору - повернути майно в відповідному стані, з врахуванням нормального зносу.

Оскільки майно передавалось не у власність або в оперативне управління, а в тимчасове користування, то при припиненні договору у наймача виникав обов'язок повернути це майно. Якщо, нап-риклад, консервний завод передасть тресту столових холодильне обладнання за плату,