Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України - однієї заяви на оренду і за умови відсутності заяви від господарського товариств�...

Дипломна робота - Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України

171

однієї заяви на оренду і за умови відсутності заяви від господарського товариства, створеного членами трудового колективу даного підприємства (організації, структурного підрозділу). Тобто пріоритетне право трудового колективу на оренду зберігається. Було уточнено обставини пролонгації договору. На прохання міністерств передбачено вимогу погоджувати з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, договори оренди нерухомого майна. Розрахунки показують: якщо орендодавцем нерухомого майна виступає державне підприємство-балансотримач, то загальний термін вирішення питання про можливість оренди становить близько 45 днів. З переліку підстав для відмови в укладенні договору оренди вилучено підстави, передбачені постановами Верховної Ради України (залишилися тільки передбачені законами). Уточнено річну орендну плату, а також не підтримано пропозиції про відміну обмеження у ній у випадках оренди окремого індивідуально визначеного майна, зокрема нерухомого. Надано повноваження щодо самостійного визначення методики розрахунку, граничних розмірів та порядку використання орендної плати органам, уповноваженим Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об‘єктів, які належать Автономній Республіці Крим, органам місцевого самоврядування – для об‘єктів, які перебувають у комунальній власності. Цим органам надано повноваження щодо порядку визначення збиткових, низькорентабельних і соціально важливих об‘єктів та встановлення пільг їх орендарям стосовно орендної плати. Однак на той момент, 20 січня 1998 р. - набрання чинності розглянутих змін і доповнень до Закону, у законодавстві про оренду залишались невирішеними ще ряд питань:

уточнення визначення цілісного майнового комплексу підприємства, організації, їх структурних підрозділів (реальні цілісні майнові комплекси підприємств, що визнаються такими і законодавством про приватизацію, не завжди мають повний набір ознак, передбачених ч. 1 ст. 4 Закону); нагальною потребою залишалось скасування обмеження річної орендної плати 5 відсотками від вартості орендованого майна (поки воно зберігається, бюджет не отримуватиме належних (за ринковими ставками) коштів, а експертів-оцінювачів спонукатимуть до завищення оцінки вартості орендованого майна); необхідно було визначити особливості нарахування і використання амортизаційних відрахувань на окреме індивідуально визначене майно (установлений законом єдиний порядок (амортизаційні відрахування нараховує орендар) у цьому випадку суперечить положенням Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Зміни в законодавстві зумовили необхідність перегляду старих і створення нових підзаконних актів та нормативно-методичних документів. Так, у березні 1998 р. до Кабінету Міністрів України подано було проект постанови про уточнення методики розрахунку плати за оренду державного майна та зміни до порядку надання пільг щодо орендної плати. Фондом державного майна України розроблено Порядок проведення конкурсів на оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів.

20 травня 1999 року до Закону були внесені ряд змін, доповнень, ці зміни визначили, що річна орендна плата обмежувалась у 10 відсотків вартості орендованого майна; визначено особливості нарахування і використання амортизаційних відрахувань на окреме індивідуально визначене майно; більш розширено ст. 9 Закону, яка передбачає порядок укладення договору. В деякій мірі ці змінні доповнення допомогли вирішити ряд питань, які виникали у сторін у ході орендних відносин між ними. Але все ж таки, законодавство у цьому плані потребує доопрацювання.

На сучасному етапі реформування зазначених відносин, на мою думку, враховуючи оброблені матеріали, слід приділити значну увагу лізинговим операціям. Роль лізингоодержувача більш активна, ніж роль орендаря. При першій передачі майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, сам знаходить виробника (власника) лізингового майна і вибирає конкретний вид цього майна. На відміну від орендаря лізингоодержувач, наділяється правами й обов‘язками, які притаманні покупцеві. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лізингоодержувачу. При цьому останній здійснює всі процедури, пов‘язані з прийомом громадян.

Оренда – двостороння угода між орендодавцем і орендарем, а лізинг – щонайменше тристороння, де крім лізингодавця і лізингоодержувача, фігурує продавець лізингового майна. При деяких видах лізингу одна юридична особа може виступати в ролі двох суб‘єктів. Так, при зворотному лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Сутність діяльності лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування лізингоодержувачем майном шляхом надання йому майнового кредиту. Тобто, цей вид договору оренди є найбільш ефективно апробований і має застосуватись досить широко у нашій країні, так, як знайшов своє відображення і у зарубіжних державах.

Список використаних літературних джерел:

Конституція України // Голос України. - 1996. - 13 липня. Про оренду землі: Закон України від 6 червня 1998 р. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1998. - № 12. - С. 43. Про порядок і умови надання пільг щодо орендної плати орендарем майна державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. (взято з комп’ютеру). Про індексацію грошових прибутків: Закон України від 03 липня 1991 р. (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 2. Про підприємництво: Закон України від 26 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - С. 169. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р. // Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. - 1989 р. - № 25. - С. 641. Про оренду майна державних підприємств та організацій: Закон України від 10 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - С. 417. Про оренду державного і комунального майна: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 15. - С. 99. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998.- № 16. - С. 250. Про господарські

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42