а) розробку й удосконалювання криміналістичних засобів і методів;

б) пізнання закономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки й використання доказів;

в) забезпечення високого наукового рівня діяльності в області судового слідства й запобігання злочинів См. там же, сс. 38, 39. .

Наведені положення викликають деякі заперечення.

Для правильного розуміння суті питання варто розрізняти два роди цілей науки: “зовнішні” й “внутрішні”. “Зовнішні” - це цілі, заради досягнення яких існує наука; “внутрішні” - це ті, досягнення яких забезпечує реалізацію “зовнішніх” цілей, що стимулюють розвиток самої науки. Такою “зовнішньою” загальною метою криміналістики й буде рішення нею загального завдання, а спеціальними “зовнішніми” цілями - спеціальних і конкретних завдань, які ми розглянемо нижче.

Загальна “внутрішня” ціль криміналістики, як і будь-якої науки, - це пізнання нею свого предмета, без чого немислиме досягнення криміналістикою “зовнішньої” мети, тобто виконання нею своєї службової, суспільно значимої функції. Спеціальні “внутрішні” мети служать для пізнання окремих сторін, елементів предмета науки. Саме досягнення цих цілей забезпечує, з одного боку, поступальний розвиток приватних криміналістичних теорій, а з іншої (на базі такого поступального розвитку), - вирішення спеціальних і конкретних завдань криміналістики.

Загальне завдання криміналістики формулювалося вченими-криміналістами завжди в цілому однаково, незалежно від того, якого визначення предмета науки вони дотримувалися Криминалистика. М., 1935, сс. 4, 5; Шавер Б. М., Винберг А.И. Криминалистика. М., 1940, с. 5; Митричев С. П. Задачи советской криминалистики как науки. — В кн.: Советская криминалистика на службе следствия. М., 1951, вып. 1, с. 5; Винберг А. И. Значение советской криминалистики в работе следователя. — Там же, с. 73; Васильев А. Н. Введение в курс советской криминалистики, с. 3. . У міру того як підвищується актуальність рішення завдань боротьби зі злочинністю, підвищується й суспільна значимість вирішення криміналістичною наукою свого загального завдання. Рівень й ефективність боротьби зі злочинністю в цей час уже безпосередньо пов'язуються з рівнем криміналістичних наукових досліджень. Оскільки боротьба зі злочинністю здобуває усе більше активний і напружений характер, остільки це обумовлює підвищення вимог і до результатів наукових досліджень у криміналістиці, тієї “продукції”, що вона дає практиці - засобам і методам судового дослідження й запобігання злочинів. Причому підвищення таких вимог відбувається на незмінній основі принципів законності, що визначають як напрямки розробки, так і особливі умови й порядок застосування криміналістичних засобів і методів.

На успішне вирішення криміналістикою її загального завдання впливають деякі об'єктивні й суб'єктивні фактори. А. І. Вінберг справедливо відзначав, що частина з них обумовлена специфікою того різновиду людської діяльності, у якій застосовуються положення криміналістики, — специфікою кримінального судочинства. Засоби й прийоми криміналістики “повинні задовольняти вимоги допустимості їхнього використання з погляду закону. Це обумовлює крайню обережність, а звідси — певну повільність впровадження в слідчу й судову практику різних технічних нововведень, породжуваних науково-технічним прогресом. Підвищена обережність викликана таким принциповим положенням карного судочинства, як неухильне дотримання гарантій вірогідності при одержанні доказів за допомогою технічних засобів. Це положення випливає із всіх тих норм кримінально-процесуального законодавства, якими регламентується застосування технічних коштів у кримінальному судочинстві” Белкин Р. С., Винберг А. И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. М., 1973, с. 73. .

Але є й інші причини, що невиправдано перешкоджають оперативному впровадженню досягнень криміналістичної науки в практику боротьби зі злочинністю. Так, А. І. Вінберг відносив до них, по-перше, деяку відсталість окремих практичних працівників, по-друге, відомий острах застосування нових методів і засобів у карному процесі, елементи консерватизму в слідчо-судовій діяльності й, нарешті, по-третє, неправильне розуміння вимог законності з боку деяких вчених-юристів, погляди яких не можуть не відбитися на практиці боротьби зі злочинністю Винберг А. И. Техника и уголовное судопроизводство. — Сов. государство и право, 1970, № 7. . А. І. Вінберг справедливо звертав увагу на те, що “іноді розуміння вимог дотримання соціалістичної законності неправильно зводиться до непотрібної фетишизації обвинувачуваного, турбота про якого становить нібито сутність вимог соціалістичної законності. При такій однобічній постановці питання забувається, що вдосконалювання активної наступальної тактики боротьби зі злочинністю є гарантією дотримання прав особистості, захисту громадян нашої держави від злочинних зазіхань... Інтереси нашої держави в боротьбі зі злочинністю вимагають як дотримання наданих учасникам процесу прав, а для обвинувачуваних особливо права на захист у всьому його обсязі, так і застосування заснованої на законі тактики й методики попередження й розкриття злочинів, що дозволяють успішно боротися зі злочинцями. Соціалістична законність у дії — це й ефективна боротьба оперативних, слідчих і судових органів, що захищає наше соціалістичне суспільство від злочинних зазіхань” Винберг А. И. Вопросы развития криминалистики. — Соц. законность, 1962, № 1, с. 25..

Із загального завдання криміналістики випливають її спеціальні завдання, характерні саме для неї; до їхнього числа можна віднести наступні:

Вирішення цих завдань стає можливим за чинності дії законів розвитку криміналістики.

А. Я. Гінзбург думає, що між загальним і спеціальним завданнями є ще одна